Пара шкарпеток за добу: волинська рукодільниця вісім років зігріває військових

Про це пише газета «Полісся».

54-річна рукодільниця щодня бере до рук спиці і невтомно в’яже шкарпетки для бійців, які захищають Україну від російських загарбників. Скільки пар уже сплела, Надія Степанівна навіть не береться лічити. Каже, це неможливо зробити, бо займається такою справою ще з 2014 року.

«В АТО загинув мій племінник. І великий біль від втрати наштовхнув на думку, що і ми тут маємо долучатися до спільної оборонної справи: поки бійці захищають нас на передовій, мусимо захищати їх з тилу», – каже Надія Думич.

В’яже Надія Степанівна з дитинства (мама навчила), і її руки дуже добре знають цю справу. Тож пару шкарпеток може сплести за добу. Зараз хіба вимкнення світла сповільнює. А ще відсутність ниток.

«Це так здається, що на шкарпетки потрібно небагато. Але насправді навпаки. Пряжа закінчується дуже швидко. Плету ж у дві нитки. Одну беру пухову чи шерстяну, іншу – простішу. Треба ж, щоб ті шкарпетки тепло давали. Якщо вони і товстіші виходять, то нічого. Коли умови на лінії зіткнення такі, що хлопці мусять чоботи взувати, такі шкарпетки якраз те, що треба», – розмірковує рукодільниця.

А плете Надія Думич переважно з ниток, яким, так би мовити, дають друге життя. Тобто з речей, що вже не використовуються. Всі ці роки таким матеріалом її забезпечували подруги. Одна – з Одеси, інша – з Грудок. А також сестра з Білорусі передавала, брат із села з-під Луцька.

«Таким чином я з нічого роблю щось. Використовувати ж нову пряжу вважаю недоцільно. Краще за ті гроші купити звичайні шкарпетки для захисників. Вони теж постійно потрібні. А речі, з яких можна взяти нитки, думаю, є чи не у кожному господарстві. Просто не треба лінуватися переглянути те, що давно не використовується. Але багато людей чомусь дуже пасивні», – каже Надія Степанівна.

І ця пасивність її розчаровує. Не може жінка зрозуміти сьогодні байдужості. Сама ж бо зупинялась у створенні теплого захисту хіба під час важкої недуги. Але з Божою поміччю вона її поборола і знову взялася розмотувати клубки добра.

«Два моїх племінники і зараз захищають Україну, а ще два троюрідних брати. Тож, здається, відчуваю, як їм там непросто. І все більше хочеться кожного з тих, хто пішов боронити Батьківщину, обігріти. Переконана, маємо згуртуватися і допомогти нашим захисникам у цій війні, як тільки можемо. Бо ми не починали її, ми не готувалися до неї, світ не готувався. Ми всі це розуміємо. Тож, щоб тут не гепнуло, щоб не вийшло, як то кажуть «По тривозі та й до Бозі», ми повинні максимально підтримувати наші ЗСУ. Люди, не будьте пасивними!», – закликає одинока вдова Надія Думич.