Переїзд, виклики та нове життя: як українка з Бучі будує нове життя в Польщі

У інтерв'ю журналістам ВСН жінка поділилася своїми переживаннями, викликами та досягненнями на шляху до нового життя у місті Лодзь.

- Коли ви переїхали й що стало основною причиною цього рішення?  

- Переїхала 9 березня, коли дуже злякалася за свою родину з приводу подій в Бучі. Боялася, що далі русня піде на захід, і тоді вже було прийнято рішення їхати.

- Як ви обирали країну або місто для переїзду? 

-  Польщу вибрала, бо близько до України, в разі чого легко повернутися. А Лодзь вибрала, тому що у 2017 році тут працювала, і подружжя знайомих запропонувало допомогу на перший час.

- Чи важким був процес переїзду? Що було найбільш складним? 

- Важко було їхати з домашніми тваринами. Дуже допомогли поляки, які підбирали людей на пунктах для біженців: забрали нас на ночівлю, а зранку завезли на вокзал, щоб ми могли доїхати до Лодзя.

- Як вас зустріли в новій країні? Чи хтось допоміг із першим розселенням або організацією побуту? 

 - Зустріли добре. Моя знайома з чоловіком розмістили нас у себе вдома. Я мала можливість ефективно шукати помешкання, щоб переїхати і не обтяжувати їх.

- Чим ви зараз займаєтеся? Це навчання, робота чи щось інше?  

- Зараз від квітня 2022 року я працюю в технікумі міжкультурним асистентом. У 2023 році склала державний іспит з польської мови на рівні В1. У 2024 році закінчила школу поліціальну (для дорослих; не пам'ятаю, щоб в Україні у нас щось таке було) за спеціальністю «технік адміністрації» службовець, щось типу того.

- Чи складно було знайти роботу/освоїтися в новій системі?  

- Мені пощастило, що коли я записувала доньку до школи були створені класи підготовчі для українців, які приїхали, директор запропонував мені роботу. Освоїтися було важко: не знала мови, у школі я ніколи не працювала, але всі дуже допомагали. Було багато проєктів для українців.

- Що вас найбільше вразило у культурі, традиціях або побуті місцевих людей? 

- З неприємного - багато безхатченків, і вони їздять у міському транспорті; викидання дрібного сміття з вікон; багато жінок старшого віку палять на вулиці. Не уявляю українських бабусь із цигаркою в роті.

З приємного — немає безпритульних тварин. Так само як і українці, місцеві «топлять» за свою кухню: багато традиційних страв.

- Чи підтримуєте ви зв’язок із громадою українців у вашому місті?  

- Так, щоб прямо підтримувати зв’язок, то, може, і ні. Але є група в Telegram, де самі жінки, і там шукаємо багато інформації або ділимося тим, що знаємо. Мій зв’язок з українцями тут — це церква євангельських християн, яку я тут знайшла.

- Чи почуваєтеся ви комфортно у новій країні? Що подобається найбільше?  

- Особливого дискомфорту в мене немає, але іноді буває. Тут у мене є робота, друзі, спілкування, підтримка, активна позиція в житті міста, волонтерство, участь у різних подіях.

-  Що для вас найскладніше в адаптації?  

- Спочатку це була мова, зараз уже немає проблем. Адаптація на початку, коли була сама, була дуже важкою: багато різної інформації, не знаєш, де що шукати, що робити; закони нові. Плюс сумувала за своїми друзями з Рівного.

- Як ви оцінюєте підтримку від місцевого населення та влади? 

- Підтримка на початку була дійсно велика, зараз уже немає нічого. Прості люди дуже допомагали всім, чим могли.

- Чи плануєте ви залишатися в цій країні? Чи думаєте про повернення в Україну?  

- Поки що планую жити в Польщі. Повернутися хотіла б за умови миру в Україні та покращення умов життя.

- Які у вас є плани чи мрії на майбутнє?  

- Мрію про спокійну старість у спокійній і стабільній Україні.

- Що допомагає вам не втрачати сили та надію в непрості часи?  

- Я християнка, і зрозуміло, що мені допомагає Бог. Але Бог працює через людей, тому підтримують люди, яких зустрічаю в житті.

Читайте також:

• Народні пісні – не лише історія: як у Луцьку діти опановують автентичний спів
• Зшити біль у силу: молода вдова з Волині створила бренд одягу на честь загиблого захисника