Поки чоловіки та сини воюють, жінки допомагають армії в тилу

Про це пише газета «Полісся».

Спочатку, кажуть волицькі господині, використали всю пряжу, яку мали вдома. Далі почали добувати матеріал для роботи з поношених светрів. У цьому часом допомагали діти. Адже інколи весь вечір доводиться витратити на розплутування речі та відбір «здорових» ниток. Пізніше, на їхнє прохання, вже й односельчани почали зносити зайвий в’язаний одяг.

«Коли нема світла, то використовуємо ліхтарики. Правда, у таких умовах важче працювати й швидше стомлюєшся. Однак водночас із користю проводиш вечір без електроенергії. Адже це і допомога нашим воїнам, і спілкування в колі близьких людей, і своєрідна психологічна терапія. От я, наприклад, нервово розвантажуюсь під час в’язання», – розповідає Наталія Пилипчук, дім якої став одним із пунктів збору жінок. У її сім’ї вже давно знають про реалії війни з власної життєвої книги. Чоловік Наталії Василівни – Микола – пішов захищати Україну з першого дня повномасштабної війни, несе службу в лавах 14-ї ОМБр. Пройшов фронтові позиції, починаючи з лінії північного кордону з білоруссю й закінчуючи Миколаївським напрямком, де й отримав бойове поранення. Боронив державу ще й у 2017-2021 роках у зоні АТО.

Приходять на вечорниці помедитувати за в’язанням й односельчанки Тетяна Бігун та її мама Віолетта Пилипчук. Їхній син та відповідно онук також у Збройних силах України.

«Нашому Вадимові всього 20 років, підписав контракт на військову службу ще до початку масового вторгнення рашистів. Місяцями не бачимо його. І що б він не казав по телефону, де б не був, завжди переживаємо, бо це – війна: нині спокійна точка може враз стати гарячою. А як побачили у соцмережах відео й фото, у яких умовах часто наші бійці перебувають, то зголосились хоч якось їм помагати. Не тільки нашим рідним, усім», – пояснює мама військовослужбовця Тетяна Бігун.

«От за місяць 34 пари вже готові. В кожну шкарпетку насипали цукерок й оздобили патріотичною зав’язкою. Все це на передову доставить побратимам військовий з Фаринок, якого відпустили у відпустку, – провадить далі вже бабуся Вадима Віолетта.  – Ото прийдуть хлопці із завдання, знімуть мокрі замурзані чоботи й одягнуть теплу шкарпетку, поки сохнутиме взуття. Та ще й солодкий сюрприз нагадає їм про Різдво вдома».

Перші ази цієї справи жительки Волиці пригадують з часів, коли сиділи ще за шкільними партами, щось почерпають з книг та відеоуроків. Діляться також власним досвідом одна з одною. Так, пані Віолетта нагадала Наталії Пилипчук, як працювати зі спицями. А та, в свою чергу, навчила сусідку Аліну Павлік, чоловік котрої також перебуває на передовій, як в’язати річ. Жінка інколи долучається до гурту, проте переважно в’яже сама вдома.

Зі слів Аліни Павлік, її чоловік Валерій на службі із перших днів війни. Пішов добровольцем. Ось уже 10 місяців його з нетерпінням чекають вдома четверо малолітніх дітей, наймолодшому з яких всього 4 роки, найстаршому – 10.

«Він сказав, що хто, як не він, захищатиме своїх дітей? Малеча за цей період стала значно самостійнішою. Коли чоловік приходив у відпустку, то не було меж радості, ніяк не могли його відпустити. 4-річний син сказав, що піде воювати сам, аби тато міг бути вдома. А восьмирічна донечка вже вчиться біля мене в’язати шкарпетки, бо хоче помагати військовим. Вже 6 пар завершили, – каже Аліна. –  І навіть в листах до Святого Миколая діти попросили, аби швидше була Перемога й всі батьки з фронту прийшли додому до своїх синочків та донечок. Хай так і буде!».

Іванна ГАЙДУЧИК

Читайте також:

• Сільська медичка на Волині 45 років лікує односельців.
• Подружжя з Волині виховує п'ятьох дітей.
• Волинянка, яка жила в Маріуполі, збирає кошти для ЗСУ.