Половина пацієнтів – військові: як у волинській лікарні хворим відновлюють здатність рухатися

Тут під наглядом фізичних терапевтів Наталії Гладишевої, Олександра Ворошила та Ірини Грініної поправляють здоров’я пацієнти з хворобами опорно-рухового апарату (переломи, вивихи, контрактури, розриви менісків), різними нейропатіями, грижами, інсультами, черепно-мозковими травмами та післяопераційні пацієнти. До їхніх послуг - три кабінети з різноманітними тренажерами та спеціальним реабілітаційним обладнанням.

 «Людський хребет  є пасивною структурою, рухи у ньому можливі завдяки великій кількості м‘язів, зв’язок та фасцій, які огортають його, розподіляючи навантаження рівномірно на усі сегменти, вмикаючи їхній послідовний рух. Для того, щоб м’язи могли ефективно функціонувати та виконувати свої функції, призначається низка процедур, вибір яких здійснюється з урахуванням: віку, ваги та способу життя пацієнта, наявності в нього захворювань, у тому числі хронічних, складності операційного втручання, стану пацієнта після операції і т. д.»,  - розповідає асистент фізичного терапевта Роман Шумик. 

Із 30-ти ліжок стаціонару 15 належить військовим 

Пройшовши лікування у госпіталях та лікарнях, наші захисники стикаються з проблемою відновлення своєї функціональності. Адже наслідки поранень і тривала прикутість до ліжка з обмеженням рухливості призводять до атрофії та ослаблення м’язів. Формуються контрактури, які не дають можливості повноцінно рухатись. Навіть після збереження кінцівки, ефективної репозиції кісткових уламків чи фіксації переломів хребта їм  необхідна реабілітація.

«Для більшості з військових наше відділення - вже кінцева точка відправлення. Вони поступають сюди більш працездатні, і з ними можна  вже працювати. Важких серед них тут немає. І наше завдання поставити їх на ноги: зняти біль, навчити ходити, допомогти відновити еластичність зв’язок та іннервацію органів і систем (пронизаність органів і тканин нервами, що забезпечують їхній зв'язок з центральною нервовою системою,  - ред.), тобто розрухати й активізувати організм, залежно від типу травм, які вони отримали, повернути м’язам тонус і силу. І далеко не останню роль тут грає лікувальна фізкультура», -  зазначає Роман. 

 «Наша робота взагалі дуже цікава. Хочеться присвятити кожному пацієнту максимум часу, але, на жаль, маємо обмежену можливість – великий об’єм роботи», - доповнює колегу фізичний терапевт Наталія Гладишева. 

Пані Наталія працює у відділенні з серпня минулого року. В місто гірників вона разом із родиною приїхала з Херсона. 24 лютого 2022 року, коли  Херсон окупували російські загарбники, жінка з родиною виїхала на Рівненщину, куди запросила їх кума Наталії. Спочатку надіялись, що все це не на довго. Та надії не виправдались – війна лише набирала обертів. Тож треба було подумати про роботу і подальше життя, тим більше, що згодом з окупації вдалося вирватися до них сестрі та батькам. Порадившись, родина вирішила їхати на Волинь, де Наталія, маючи набутий в Херсоні досвід і навики реабілітолога, відразу ж влаштувалася за спеціальністю.

  Маленька лепта родини – викоренити все російське…

«Волинь зустріла нас досить доброзичливо. Ми відразу ж відшукали і винайняли житло. Наша 10-тирічна донька Настя пішла в школу, має дуже багато друзів. І я вдячна долі за те, що маю тут можливість бачити свою дитину щасливою і вільною. Настя досить активна, навчається в ліцеї №8, швидко адаптувалася на новому місці, відвідує гуртки, музичну школу і не має жодних проблем у спілкуванні з ровесниками. Звичайно, до війни вся наша родина, як і я сама, спілкувалася російською, але нині знання державної мови – ніби маленька лепта нашої сім’ї у викоренення  всього  російського з нашої незалежної країни. Вчимось місцевих діалектів, трохи польської, намагаємося ще більше покращити свою вимову», - посміхаючись, реагує пані Наталя на зауваження щодо її чудової української.   

«Спочатку, можливо, було трохи важкувато працювати морально, бо дуже переймалася кожною історією пацієнта. Та з досвідом починаєш сприймати все більш холоднокровно й розважливо. Щоб людині максимально допомогти, треба відключати емоції і зосередитись на тому, чого хочеш досягти, хоча й за час курсу реабілітації починаєш відчувати пацієнтів, ніби власних. Хочеться, аби вони отримали задоволення від нашої роботи і результат», - додає вона.

Бракує спеціалістів і вільного простору

Колектив відділення дуже дружний. У вихідні та свята медики організовують походи у кафе на піцу або ж морозиво, разом відзначають дні народження і свято вірять у перемогу над ворогом. 

Та попри моральне задоволення від результату праці, існують, за словами  реабілітологів, у них й певні труднощі. Найперше - це великий наплив хворих і брак фахівців. Тож колектив радо прийме у свої лави як спеціалістів із досвідом, так і перспективну молодь. Друга проблема – відсутність вільного простору. Пацієнти мають обмежену можливість рухів.

 «Нам потрібне розширення. Правда, у планах керівництва лікувального закладу – капітальний ремонт й адаптована організація процесу. Так, щоб це було безбар’єрно для пацієнтів, з широкими поручнями в туалеті, в душі та вдовж коридору. Це дуже важливо і суттєво впливає на можливості пацієнта, який відбув заняття, але його активний день продовжується. Та попри все, ми безмежно вдячні нашим хоробрим Героям, які дають нам можливість, навіть у будні та вихідні,  мати змогу якогось відпочинку - морального і душевного, чекаємо їх повернення живими і неушкодженими, на крилах Перемоги», - каже Наталія.

 Валентина САВЧУК для ВСН

Читайте також: 

• Зрадники тікали на човнах: лікарка з Херсона почала нове життя на Волині
• «До 12 вибухів за ніч, це було дуже важко»: переселенка з Харкова почала життя спочатку у Луцьку
• «Немає більше куди піти»: біля Луцька у хостелі з жахливими умовами досі проживає одна переселенка з дитиною