Пораненим 14 днів повз полями, поки його знайшли побратими: історія бійця, який з тюрми пішов на фронт і лікується в Луцьку

Історію бійця розповіло Суспільне.

До Збройних Сил чоловік приєднався торік у червні — до цього відбував покарання за грабіж у Криворізькій в’язниці. Внаслідок поранення 7 листопада 2024 року біля села Кліщіївка Донецької області боєць втратив ноги та око.

«Останній був — найважчий вихід. Командир взводу передає, що "Рижий" — 200, потрібно забрати тіло. Кинув автомат, рюкзак, почав його тягнути, а потім скид. Роздробило мені праву ногу, а на лівій кусок м'яза вирвало», — пригадує Юрій Стрельніков.

Пораненим під обстрілами йому 14 днів довелося повзти полями Бахмутського району. Каже: весь час був при свідомості. Пив дощову воду, їжу знаходив в бліндажах, пересуваючись окопами.

«Я намагався повіситися, — пригадує поранений захисник. — Але в мене так і нічого не вийшло. Потім прокинувся, на праве око зір повернувся і вирішив, що якщо сьогодні не вилізу, то все. На 14 день я виповз нарешті до своїх». 

21 листопада пораненого Юрія знайшли бійці з іншого батальйону. Через два дні його евакуювали.

«Шкода, що так тяжко поранило. А те, що я пішов захищати Батьківщину, я не жалкую. Не хотілося так рано помирати», — розповідає 28-річний юнак.

«З дитинства мріяв стати військовим, але щось пішло не так»

Юрій Стрельніков — родом з села Володимирівка Дніпропетровської області. Навчався в авіаколеджі, але не закінчив і пішов на роботу. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, хлопець працював у піцерії в містах Мирноград та Покровськ на Донеччині.

«Мене не брали тоді в армію через відкрите кримінальне провадження за грабіж. Це так — помилка молодості. Мені дали 5 років позбавлення волі. Я так чекав, коли з'явиться можливість піти на війну й у 2024 році президент підписав указ про мобілізацію засуджених», — говорить Юрій.

Юрій Стрельніков відбував покарання у в’язниці в місті Кривий Ріг на Дніпропетровщині. Торік у червні пішов служити на посаду солдата-стрільця 93 окремої механізованої бригади «Холодний Яр».

«З дитинства мріяв стати військовим, але щось пішло не так. Я завжди хотів боронити Україну. Тим більше, коли вони вже прийшли до мене додому. Дві квартири у нас залишились в Мирнограді, вони розбиті», — каже Юрій.

Боєць з позивним «Стріла» служив на Краматорському і Покровському напрямках. Каже: жодного разу зі штурмів не повернувся без поранення.

«Гази, все летіло, що тільки можна. Просто треба вміти користуватися страхом, — розповідає військовослужбовець. — В Цукурине ми штурмували край посадки. Там було понад 10 цивільних людей, один з них був на колясці. І там під обстрілами я вивіз чоловіка з коляскою, то мати його дякувала».

Після протезування мріє відкрити власну піцерію

Після поранення Юрій чекає протезування на праву ногу та ортез на ліву. На правому оці зір, каже, відновився на 90 %. На ліве око не бачить.

3 січня військового перевезли до Луцька в обласний госпіталь ветеранів війни. Це восьма лікарня в Україні, де лікується боєць. Зізнається: пише вірші.

«Треба чимось зайнять себе. Зараз цей вибір невеликий: телефон, ноутбук і виїхати на вулиці прогулятися. Вірші, в основному, на любовні теми в мене. І натхнення приносить муза», — говорить Юрій Стрельніков.

Після протезування боєць мріє повернутися до улюбленої справи, якою займався ще до початку повномасштабної війни.

«Хочеться відкрити піцерію, займатися улюбленим ділом, щоб з’явилася якась мета в житті. Щоб не потратити цей шанс на якісь дурниці, а дійсно чогось добитися», — каже військовослужбовець на лікуванні.

Юрій Стрельніков додає: після видужання хотів би повернутися до війська, але медики цю думку не поділяють.

Читайте також: 

• Повістки одночасно принесли всім трьом: історії братів, що служать у волинській бригаді
• «Заходили на 5 днів, а вийшло на 77»: історія піхотинця Олега Гранківського з 100 бригади
• «Він якийсь інвалід. Виїде за кордон та й усе»: рідні загиблого у ДТП військового бояться, що винні уникнуть покарання