«Премія «Ґреммі» за нами»: соліст «Kalush Orchestra» з Волині розповів про творчість і допомогу ЗСУ

Про допомогу ЗСУ, виступ на «Євробаченні», теперішню діяльність гурту та плани на майбутнє Тимофій Музичук розповів в інтерв’ю Суспільному.

- Перше питання стосується туру, який «Kalush Orchestra» зараз має по Україні. Це перший тур нашою країною. Чи є особисто для тебе різниця: виступати перед глядачем за кордоном і перед глядачем в Україні?

- Хоч ми і їздимо по всьому світу — після «Євробачення» ми об’їздили дуже багато країн, різниця в тому, що це рідна земля, що це виключно український народ. Видно по людських очах, як дуже сильно нас тут чекали. Хоча по всьому світу дуже багато українців ходять на наші концерти. І це десь приблизно 70% — український слухач.

- Випадково знайшла інтерв’ю Олега Псюка. Це було інтерв’ю ще до війни, коли він був у Золочеві з концертом «Kalush». І він там сказав: «От побачите, через два роки в Нью-Йорку почують український реп». І рік не пройшов, як український реп почули не тільки в Нью-Йорку.

- Самі шоковані від такого стрімкого росту нашої популярності. І дуже раді, що українська пісня, українська мова звучить зараз по всьому світу.

- Для вас це, як для гурту, довгоочікуване визнання, чи велика відповідальність представляти Україну під час війни?

- Це велика відповідальність. Ми, звичайно, горді, що на наших плечах є ця мета. Ми намагаємося зробити все, що він нас залежить, щоб українську пісню і українську мову, скрізь про Україну згадували і говорили по всьому світу.

- Я не можу не запитати про «Євробачення», оскільки це була настільки знакова подія для всього українського народу. Коли ми почули цей заклик підтримати «Азовсталь» і коли на «Азовсталі» через кілька днів військові заспівали пісню «Стефанія». Які у вас тоді були емоції і що ви тоді переживали?

- Це був просто шквал різних емоцій від радості до гордості. Сльози на очах від щастя котилися. Після того все почалось дуже стрімко. Багато концертів.

- В тебе була сольна там партія. І, напевно, страшно наживо виступати, коли на тебе дивляться сотні мільйонів очей?

- Там кожна репетиція - це продаються білети, таке саме освітлення, повний зал. Це було шість таких виступів, поки ми дійшли аж до фіналу. Тому в фіналі ти вже не так переживаєш. Ти просто намагаєшся зробити те, до чого ти готувався, максимально класно показати наш виступ, показати нашу мову, нашу музику, нашу культуру. Найбільше переживання було чекати рішення, коли до останнього моменту чекаєш поки твої голоси підрахують. Найбільше переживання було от в цей момент.

- Були ще й побоювання, як відреагують на заклик підтримати «Азовсталь»?

- Так. Ми з гуртом вирішили сказати це зі сцени. Не знали, як розцінять журі та директори «Євробачення» те, що ми зробили. Але, дякуючи Богу, всі за нас. Всі за Україну.

- Кришталевий кубок, символ перемоги на «Євробаченні» вирішили продати і гроші передати на ЗСУ. Продали за величезну суму - 900 тисяч доларів, якщо не помиляюся. І після того вам виготовили ще один. Де він зараз?

- В нас є свій музей такий. То він там стоїть. Там багато різних речей, деякі подарунки.

- Окрім того, продали рожеву панамку, в якій виступав Олег Псюк.

- Так, продали.

- Взагалі ваш гурт займається великою допомогою ЗСУ, практично, від початку війни. Один із учасників гурту практично в перші дні пішов і безпосередньо став на захист країни. А ви займаєтесь підтримкою тих, хто воює на фронті.

- Після початку війни намагаємося якось допомогти пришвидшити нашу перемогу, щоб нарешті настав мир. І після "Євробачення" ми вирушили у великий тур, який тривав до цього моменту, поки ми приїхали до України. На всіх концертах намагаємось різними способами шукати якісь шляхи, щоб зібрати кошти на благодійність, на ЗСУ, загалом для України. За минулий рік ми зібрали 60 мільйонів гривень для України. За цей рік я ще не знаю. Ми ще не підраховували. Надіємося наздогнати і обігнати нашу суму за 2022 рік.

- Ви на кожному концерті придумуєте різні варіанти, яким чином можна залучити людей донатити. Тобто, ви і влаштовуєте аукціони?

- В Америці, Канаді і Європі ми розігрували гітару. Таким чином ми збирали. Україні ми розігруємо тилинку, від того ж майстра, що й моя. З нашим гравіюванням «Kalush Orchestra» і з нашими підписами. Також в нас на кожному концерті закордонному і українському є QR-код, який висвітлюється на екрані. І люди можуть наводити свої смартфони і донатити.

- Ви маєте велику аудиторію за кордоном і маєте можливість людям розповісти про те, що тут відбувається. Але знову-таки питання: як це робити? Чи розповідати про те, які в нас тут жахіття відбуваються: Буча, Ірпінь, на сході нищаться цілі міста? Чи навпаки — говорити, які ми сильні, як ми це все витримаємо, просто дайте нам допомогу?

- Це зараз роблять всі люди, я думаю. Не тільки артисти, а і спортсмени. І всі наголошують на тому, що триває війна і її треба якнайшвидше закінчити. Але ми сильні, ми витримаємо. Давайте будемо разом, бо разом ми сила і разом ми переможемо.

- Як взагалі виступати за кордоном, коли тут в країні відбувається війна? Коли тут в тебе друзі, родичі, рідні.

- Кожного ранку встаєш і дивишся новини. Постійно думаєш про рідних. В мене ж брат молодший воює. Він військовий, тому він постійно там з самого початку. Ми знаємо просто, що в нас є місія. Ми мусимо це робити. Я думаю, кожен на своєму місці намагається всіма зусиллями зібрати якісь кошти, допомогти хоч якимсь чином пришвидшити нашу перемогу.

- Тобі здається, що ти сказав вже все, що хотів про війну через пісні?

- Завжди буде що сказати, поки буде тривати війна. Тому, хочеться, щоб якнайшвидше вона закінчилася. Я думаю, цього хоче кожна людина України, кожна людина всього розумного світу.

- Коли закінчиться тур в Україні, я знаю, що розпочнеться експериментальний міні тур в Польщі. І я знаю, що цей тур буде без Олега Псюка.

Дуже часто про це запитують. Олег не йде з гурту. Все добре. Ми просто робимо такий невеличкий тур без нього. З новими піснями, з трохи зміненими старими піснями, хітами. Буде дуже цікаво.

- Окрім того, Килиммен почав свій сольний проєкт, якщо я не помиляюся, навесні.

- Не тільки Килиммен. Ще в нас є Саша Таб, який теж розпочав свою сольну кар’єру. Багато творчих людей в колективі. Тож, не дивно, що з’являються сольні проєкти. Я думаю, може, в майбутньому ще в когось з’являться.

- Я бачила відео в інтернеті про те, що окрім, як казав Олег Псюк, сотні тисяч інструментів, на яких ти граєш, ти також граєш на трембіті. Ти вчився грати на трембіті, чи це був також такий експеримент і тобі це вдалося?

- Звичайно, вчився. Я в процесі всього свого навчання постійно шукав різні тембри, різні інструменти. Завжди було цікаво на чомусь новому навчитися. Я не тільки на сопілці граю. На «Євробаченні» — на тилинці. Дводенцівка, окарина, флейта Пана і багато інших духових, не тільки українських. І трембіта теж.

- Ти сам вважаєш, що це історія про великий талант? Те, що ти вмієш грати на стількох інструментах. Чи про велику роботу над собою?

- Я б сказав, що і одне і друге. Тому, що талант, це ще не все. Потрібно працювати над ним. Намагатися вдосконалювати і шукати щось нове.

- Людям цікаво завжди, як створюються хіти. Останній хіт - «Вогонь горить». Хто його написав? Текст, музику. Це завжди якась ваша спільна творча робота?

- Взагалі, по-різному. Мелодія взята з пісні «Ой на горі вогонь горить». Текст ми змінили. Його придумав Іван Клименко. Мелодію ми зробили всі разом. Можна так сказати. Ми сідаємо там, накидаємо щось. Кожен від себе щось додає. Так створюється пісня.

- А взагалі можливо, щоб якась людина написала в соцмережах: «От у мене є ідея для треку». Чи легко до вас так достукатись?

- Так, звичайно. Є багато людей, які до нас так потрапили. Вони скидають демоверсію. Демоверсія подобається. І так пісня стає хітом.

- Яка робота, особисто на твою думку, на твоє відчуття, є найуспішнішою? Якою ти особисто пишаєшся і вона тобі найбільше подобається?

- Я в кожну пісню вкладаю всього себе. Тому, сказати, що ця краща від тої, це якось… Інакша - так.

- До якої душа лежить найбільше?

- Мабуть, щедрівка. «Щедрий вечір». Там, до речі, знімався Арнольд Шварценеггер.

- Є великий ризик в тих гуртів чи виконавців, які перемогли, залишитися в історії виконавцями однієї пісні. Так, як це сталося з Олександром Рибаком і його піснею «Fairytale». Його асоціюють тільки з цією піснею. Дуже важко досягти цієї планки, коли після «Євробачення» майже весь світ говорить, слухає, чує цю пісню, наспівує, то потім є ризик недострибнути.

- Ми намагаємося робити свої пісні. Англомовні пісні. І також ми робимо спільні композиції з різними артистами. Ми зробили фіт з канадським артистом bbno$. Він в Канаді дуже популярний і в Америці, і взагалі по всьому світу. Пісня називається «Ushme Uturbe». Далі ми зробили з польським артистом Szpaku пісню «Nasze Domy». Вона теж лунає по всі Польщі, по Україні. Ми так зі всіма артистами намагаємося зробити фіт. І вставляти український фольклор і український реп в ту чи іншу пісню, щоб українська мова лунала по всьому світу. Але чи перейдемо ту шкалу «Стефанії»? Я думаю, так. Премія «Ґреммі» за нами.

Читайте також:

• Друга спроба завершилась успіхом: як лучанка з унікальним тембром підкорила сцену «Голосу країни»
• Вечір драйву, емоцій та допомоги ЗСУ: Yaktak запалив у Луцьку
• «Кинув» молоду співачку? Колишній підопічній відомого артиста з Луцька Монатіка доводиться жити в кредит