Опанування «чоловічої» професії, підколи з боку колег та любов до роботи: розмова з водійками автонавантажувачів

Жінки працюють у Вераллії, підприємстві, що розташоване на межі Волинської та Рівненської області та спеціалізується на виготовлені скляної тари. Тетяна розпочала працювати на заводі ще у далекому 2007 році. Тоді, будучи мамою двох маленьких діток, з величезним господарством, вона зрозуміла, що втомилася та потребує змін. Разом з чоловіком прийняли рішення, що він звільниться та візьме на себе синів і хатні справи, а Тетяна розпочне працювати на підприємстві. Жінка зізнається, що на той час це було досить нетипове, а для когось навіть дивне рішення. 

«Спочатку я була контролером та через деякий час мені запропонували йти на пакування або водієм автонавантажувача, от я й наважилася, хоч загалом тоді мені не було важливо, де працювати, лиш би мати роботу», - розповідає Тетяна. 

У 2016 разом з нею спробувати свої сили у керуванні навантажувачем вирішили ще дев’ять працівниць, однак першою жінкою на заводі, яка «осідлала» кару (так у розмовній мові називаю автонавантажувач, - ред.), все ж стала Тетяна.    

«Я сіла – і ніби там народилася, зрозуміла: це моє, - зізнається вона й додає, - думаю, що навіть якби мені зараз пропонували б іншу роботу – ніколи б не погодилася».

Тоді з дев’яти жінок лиш Тетяна та ще одна її колега продовжили працювати на автонавантажувачі. На запитання, чому так, Тетяна констатує - іншим завадив страх - зазначає вона.

Проте, як зауважує жінка, страх стає перепоною не лише для жінок, а й для чоловіків: «Це дуже делікатна робота, бо все-таки з крихким матеріалом працюєш. У мене якось було чотири стажери чоловіки, але через страх роботи зі склом в них нічого не вийшло. Одного з хлопців навчала у нічну зміну, так він відпросився ніби на перекур і не повернувся. Тому тут точно не стоїть питання гендеру».   

Це підтверджує і Наталія: «Зі мною вчилася одна дівчина і ще два хлопці, так-от дівчата працюють, а хлопці – ні, бояться. Було таке, що приходили чоловіки, які вже працювали на автонавантажувачах в інших підприємствах, спробували привезти палети і поставити їх на ярус, а там похила підлога, навантажувач з палетою хилиться, і вони відмовилися працювати».

Наталія на Вераллії працює з 2009, була і підсобною працівницею, і пакувальницею. З квітня 2023 – вона стала водійкою навантажувача, щоб замінити мобілізованого працівника. «Страху розпочинати не було, адже вже бачила приклад Тетяни і ще деяких жінок-колег. Я подумала: вони змогли, то хіба я не зможу, спробувала і вийшло», - ділиться Наталія. 

Жінка каже: допомагали опановувати нову для неї професію колеги-чоловіки, проте деякі складнощі все ж її не оминули: «Спочатку було трішки тяжко звикнути до складів, вивчити територію, бо коли працювала в цеху – не знала її добре. Потрібно було зрозуміти, що і куди возити. Було таке, що заїду кудись і потім розумію - не туди. Методом спроб і помилок навчалася, без цього ніяк», - розповідає Наталія.

За її словами, велику роль на початках відіграла підтримка колективу: «Колеги підтримували дуже, допомагали, підказували, вірили в мене, що дуже важливо. Не було такого, що говорили: «Ти не зможеш це зробити».

Робота серед чоловіків, «підколи» хлопців та цінності колективу

Коли Тетяна розпочинала свій професійний шлях, на автонавантажувачах працювали лише чоловіки, проте вона ніколи не думала, що це нежіноча справа.  

«Хлопці звертали на мене увагу спочатку, і я трішки червоніла, якось ніяково мені було, але старалася, щоб в мене все вийшло, щоб не «впасти обличчям в грязюку». Фізично - це нетяжка робота, бо ти нічого руками не піднімаєш, тут, швидше, треба бути уважним, очі втомлюються, але скажу, що уважність і делікатність – це ще й більш притаманні жінкам риси, ніж чоловікам. Чоловіки, скажімо, не так обережно працюють», - розповідає водійка.   

Тетяна також ділиться, що хлопці частенько жартували над нею, але це було не зі злості, а лиш для покращення настрою.

«Одного разу повертаюся з обіду, сідаю за кермо, їду, а вони щось сигналять мені і кажуть: «Ти, Таня, як молода їдеш», а я собі думаю, може, щось на волоссі за фату, а це вони мені бляшанки причепили до кари, а я за шумом і не почула цей брязкіт (ред. це давня традиція: до автомобіля наречених прив’язували бляшанки, аби було чутно, що їде весільний кортеж). Був ще один випадок смішний: заводжу кару, все увімкнено, все працює, я газую – а вона не їде. Я вже й переживаю, і паніка якась трішки розпочалася, а збоку хлопці стоять, підсміхаються наді мною. Як я до коліс – вони мені під навантажувач колоду підклали і підняли колеса. Стало зрозуміло, чому він не може їхати (ред. сміється). Я не ображалася на них, ми всі разом просто повеселилися та й все».

«Підколи» з боку колег-чоловіків неодноразово помічала і Наталія: «Бувало таке, що коли трішки помилишся і хлопці це помічали – то насміхалися. Або якщо якийсь різкий маневр зробиш, наприклад, заїжджаєш у поворот без пригальмування, а вони такі - «нічого собі» з такою іронічною інтонацією. Але я розумію, що це жарти, тому все нормально сприймала». 

Обидві водійки свій колектив називають великою сім’єю і зауважують, що разом розділяють і радісні, й сумні моменти життя кожного. «Коли в кого день народження - усі святкуємо з тортом, якщо в когось якась біда чи потрібні гроші - допомагаємо, скидаємось. Люди дуже прості і відкриті, це робить роботу приємнішою», - розповідає Тетяна.

Наталія доповнює, що з колегами дуже комфортно працювати, проте інколи просто потрібно звикнути до людей: «Кожен має якісь свої особливості характеру, звички, інколи й якісь домашні проблеми впливають на нас, проте намагаємося, щоб від них не страждало наше оточення». 

Головний принцип, якого дотримуються у роботі з колегами, як зауважує жінка, - це допомога одне одному.

«В нас так заведено - допомагати одне одному. Я працюю одна в другому цеху, двоє працівників в третьому. Якщо хтось раніше впорається з роботою – їде допомогти чи підмінити іншого. Багато дивуються, що ми так працюємо, але нам же не тяжко – ми ж не руками носимо ті палети, це справа принципу».

Про здивування з боку оточення та залежність якості роботи від настрою

Жінки виконують свою роботу на рівні з чоловіками. «Немає такого, щоб хлопці у чомусь поступалися чи робили якісь складніші завдання. Ні, ми всі працюємо однаково», - каже Тетяна.

Колеги вже звикли і знають, наскільки професійно працюють водійки автонавантажувачів. «В нас є один старший працівник, і він завжди ставить мене в приклад хлопцям, говорить, що коли я ставлю палети – то немає до чого придертися. Ми навчені працювати на совість, щоб було якісно», - ділиться Наталія.

А от водії вантажівок і ремонтники, які бувають на заводі, досі дивуються жінкам за кермом навантажувача. «Далекобійники можуть з відкритим ротом спостерігати за мною, я це помічаю. Якось один з них підійшов до мене і розповідав, що бував на багатьох заводах по всій Україні, але ще жодної жінки на карі не зустрічав. Після завантаження приніс мені дві пляшки олії і каже: «Я вас так поважаю, мені так сподобалося, як ви працюєте, хочу вам віддячити». 

Гарний настрій відіграє не останню роль у цій роботі, і часто від цього й залежить результат праці.

«Якщо хтось щось погане скаже і ти сердишся – вже не виходить зробити все добре. В мене був такий випадок: син воював на запорізькому напрямку і три чи чотири дні не виходив на зв’язок. Я дуже переживала тоді, і тут до мене телефонують і кажуть, що він в госпіталі. В мене такий стрес, плачу. Зрозуміла, що мені потрібно зупинитися і перевести подих: поїхала в склад, зібралася, заспокоїлася, і далі вже можна було робити», - ділиться Наталія.

Чи вдалося жінкам стати водійками-професіоналами та що радять тим, хто хоче опанувати автонавантажувач 

Тетяна переконана: їй вдалося стати професіоналом у своїй справі і довести, що не варто ділити професії на чоловічі та жіночі. «Це дуже відповідальна робота, але я знаю, що впораюся з будь-якими завданнями. Як-то кажуть: очі бояться, а руки роблять», - ділиться водійка.

Наталія ж скромно зізнається, що ще вдосконалює свої вміння та навички, адже працює на навантажувачі менше року: «Не можу сказати, що я вже професіонал, бо немає меж досконалості, але я на шляху до цього. Навички із часом відшліфовуються. Кажуть, що не потрібно порівнювати себе з кимось, а потрібно порівнювати себе теперішню із тою, яка ти була вчора. Зараз якість і рівень моєї роботи набагато кращий, ніж на початках».

Жінкам, які хочуть спробувати себе у цій справі, жінки радять не боятися та не кидати розпочате за першої невдачі.

«Страх ще нікому не допоміг, помаленьку-помаленьку - і все вийде. Потрібно прикладати зусиль, старатися. Якщо щось не знаєш чи не розумієш – запитувати, прислухатися до якихось зауважень чи порад, це дуже допомагає вдосконалюватися. Інколи, щоб навчитися щось робити, треба просто декілька разів повторити одну і ту ж «операцію». І також завжди потрібно пам’ятати, що люди, які працюють після тебе, «несуть на собі» результат твоєї роботи», - каже Наталія. 

Обидві жінки впевнено говорять, що люблять свою роботу, адже саме тут вони знайшли себе. «Мені все це до душі, я працюю не через силу», - каже Тетяна. Наталія доповнює її: «Робота повинна бути близькою серцю, бо якщо йдеш на роботу як на «каторгу» – то таке не потрібно. Я йду на роботу як на свято», - підсумовує вона.

Авторка: Марина Балдич

Читайте також: 

• Чи відзначають 8 березня відомі волиняни
• Що насправді означає свято 8 Березня та чому воно не про «жіночність і красу»: як правильно вітати
• Пацієнт на підводі, дренаж з презерватива та кілограми золота: історії з Луцької стоматполіклініки