Не встиг створити власної сім’ї: Герою з Волині навіки лише 30 років

Роман Аркадійович Киричик народився у 1996 році в багатодітній родині. Був четвертим серед усіх тринадцятьох братів і сестер. Змалку захоплювався конструюванням: із дерева та підручних матеріалів майстрував трактори, автомобілі й екскаватори, які не лише нагадували справжню техніку, а й могли рухатися.

Навчався хлопець у місцевій Серхівській школі, а після її закінчення здобув професію муляра-маляра-штукатура у Любешівському професійному училищі. За словами батька, був старанним учнем і навіть допомагав облаштовувати приміщення навчального закладу.

Після навчання проходив строкову військову службу на Яворівському полігоні, де неодноразово отримував подяки за сумлінну службу.Після демобілізації поїхав на заробітки до Польщі. Повернувшись додому, зробив батькам приємний подарунок.

– Купив машину й сказав: «Тату, це щоб ви маму возили. Вона мене дев’ять місяців носила під серцем, доглядала мене». Такий був наш син, – не стримуючи сліз, згадує батько Аркадій Киричик.

Після початку повномасштабного вторгнення Роман на одному із блокпостів отримав повістку і вже у серпні 2022 року став до лав Збройних Сил України. Служив у складі 14-ї окремої механізованої бригади. Спочатку був піхотинцем, а згодом – водієм бойової машини піхоти.

За час служби неодноразово виконував бойові завдання на найгарячіших напрямках, пережив кілька контузій, але щоразу повертався до строю. Був нагороджений, зокрема, відзнакою «Залізний хрест» та іншими нагородами.

Попри пережите, про війну батькам розповідав небагато, аби їх не тривожити.

– Ми з віруючої сім’ї, тому Роман часто говорив: «Я знаю за кого воюю. Не хочу, щоб люди дорікали батькам: “Ваші не йдуть, а наші діти воюють”», – пригадує слова брата сестра Анна. – Нам, своїм братам і сестрам, він більше усього розповідав про свої воєнні будні та що його турбує.

Останні місяці служби давалися Романові особливо важко. За словами рідних, він часто говорив, що дуже втомився, але продовжував виконувати бойові завдання.

29 липня поблизу села Прокопівка Куп’янського району Харківської області група військових вирушила на завдання. Під час виконання місії Роман випадково наступив на вибуховий пристрій і практично відразу загинув на місці, ще двоє отримали поранення. Побратими, які прибули, ризикуючи власними життями, змогли евакуювати його тіло на підбитому транспортному засобі, хоча самі також зазнали поранень.

За словами батька, син був відкритою, щирою і доброзичливою людиною, яку поважали всі, хто її знав.

Чоловік не встиг створити власної сім’ї, хоча мав кохану дівчину. Не хотів одружуватися під час війни, бо не був певен, що повернеться живим.

Попрощатися із Захисником до Серхова прибули сотні людей. У церемонії поховання взяли участь представники місцевої влади, духовенство різних конфесій, численні друзі, знайомі, жителі громади та побратими по вірі.

Щирі співчуття батькам – Аркадію Миколайовичу та Людмилі Андріївні, братам і сестрам, рідним та друзям. Вічна пам’ять і слава Герою.

Сергій ГУСЕНКО

Читайте також:

• Батько поховав двох синів, а третій зник безвісти: Герой повернувся на рідну Волинь «на щиті» через 16 місяців після загибелі
• Спочатку родині повідомили, що Віталій зник безвісти. Однак згодом побратими розповіли, що він загинув: Герою з Волині навіки 39
• Йому навіки 23 роки: просять присвоїти звання Героя України воїну з Волині, який понад 2 роки вважався зниклим безвісти