Історія Героя з Волині Віталій Воробей

22 липня 2026 року під час виконання бойового завдання загинув військовослужбовець з Колківської громади Віталій Воробей. Йому навіки 39 років.

Спогади про Героя пише газета Нова доба.

В Луцьку чоловік закінчив звичайну, комп’ютерну та музичну школу по класу бандури. Після вступив до технічного університету, але навчатися не захотів, хоч і батьки неабияк переконували. Його захоплювала робота з деревом і меблями. Спочатку працював на луцькій меблевій фабриці, а згодом спершу з одним товаришем, а потім з іншим виготовляв меблі.

– Мав різні програми на комп’ютері, складав там проєкти, а потім виготовляв меблі, – розповідає мама Наталія Іванівна.

Вона згадує сина як надзвичайно добру дитину. Каже, що завжди давав їй висипатись у перші роки від народження, і під час шкільних років не мала через нього жодних зауважень, а на випускному отримала грамоту за виховання.

Молодша сестра Наталія додає, що брат був небагатослівним, але його вчинки говорили за нього. А ще Віталій мав особливе почуття гумору, завдяки якому його любили й пам’ятали всі, хто з ним спілкувався.

– Ми всі канікули проводили в Копиллі і він був душею компанії. Якщо є Віталік, значить сумно вже не буде, – каже вона.

У 2010 році сталась подія, яка засвідчила і його відвагу. Віталій переслідував і затримав небезпечного злочинця, який вбив двох дівчат в будинку Луцька. За цей вчинок став лауреатом премії «Гордість країни» у номінації «Видатні приклади відваги» й згодом був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. Тоді йому запропонували навчання в академії МВС і він погодився. Певний час чоловік працював у міграційній службі, але, зрозумівши, що це не його справа, повернувся до виготовлення меблів.

За словами рідних, 7-річна донька Даринка була для нього найбільшим щастям. Сімейне життя у Віталія не склалось. Останні роки донька із колишньою дружиною жили за кордоном, однак батько постійно підтримував із донькою зв’язок телефоном.

Після початку великої війни Віталій сам звертався до військкомату, але тоді його не мобілізували. До війська долучився з жовтня 2025 року. Невдовзі у складі 225-ї окремої штурмової бригади потрапив на Запорізький напрямок. Згодом став оператором безпілотних систем, а потім командиром відділення БПЛА.

– Робота як командира полягала в тому, щоб за комп’ютером управляти дронами та контролювати процеси. Але він робив усе разом зі своїми хлопцями: допомагав пакувати посилки, передавати на позиції їжу, воду, ліки. Завжди думав, що є хлопці, яким важче, ніж йому, – каже його сестра.

Віталій не раз потрапляв у небезпечні ситуації. Якось із травмованою ногою він сам подолав близько 15 кілометрів до місця евакуації. Був і поранений, але після нетривалого лікування знову повернувся до строю.

22 липня під час підготовки боєприпасу до встановлення на безпілотник їхню позицію атакував ворог і він здетонував. Чоловік загинув разом з одним із побратимів, ще один боєць отримав тяжкі поранення. Спочатку родині повідомили, що Віталій зник безвісти. Однак згодом побратими розповіли правду – Віталій загинув, а його тіло залишалося на замінованій позиції. Завдяки зусиллям рідних та розголосу його вдалося евакуювати.

– Ми до останнього надіялися, що він живий. Потім нам сказали, що він лежить там на позиції. Ми почали боротися, щоб хоча б забрати тіло додому. І тепер хоч маємо могилку, – тихо говорить мама.

Побратими згадують Віталія як людину, з якою хотілося залишатися поруч. Один із них, дізнавшись про загибель Віталія, сказав його матері: «Ви собі не уявляєте, що для мене значить Віталік».

Віталія Вороб’я поховали на місцевому кладовищі с. Копилля з усіма військовими почестями. Він назавжди залишиться у пам’яті рідних як добрий син, турботливий батько, надійний брат і людина, яка не проходила повз чужу біду.

Вічна пам’ять Герою! Щирі співчуття рідним і близьким!

Сергій ГУСЕНКО

Читайте також: