«Мамо, я ховатися не буду…»: Андрій Кінах із Волині віддав життя за Україну

Спогадами про Героя поділилося видання «Нова доба». 

Як розповіла староста Четвертнянського старостинського округу Ірина Романюк, Андрій Кінах був зареєстрований біля батьків у Годомичах, де народився і виріс, але фактично вже вісімнадцять років проживав із дружиною Оксаною та двома дітьми – 17-річною Іванкою та 4-річним Владиком – в Криничному.

До лав Збройних Сил України Андрій був мобілізований у середині липня. За плечима вже мав військовий досвід, здобутий під час строкової служби в Криму у Національній гвардії України. За місяці війни встиг побувати у Львові, потім у Черкасах, далі були Миколаїв, Запоріжжя, Дніпро, а останнім часом воював старшим стрільцем у Донецькій області. 24 листопада в населеному пункті Бахмутське під час наступальних дій наш захисник отримав поранення, несумісні з життям.

Відразу після загибелі батька, його донька Іванка, учениця Колківського центру професійної освіти, на своїй ФБ-сторінці написала йому останній щемливий лист: «Мій Герою… Мій найрідніший. Я досі не можу повірити в цю жахливу новину. Ці кати забрали в нас тебе… В нас стільки було планів… І що тепер ? Як бути далі? Як ти там казав: «Не хвилюйтеся, перемога за нами, ще зовсім трішки». Звісно! Перемога за нами, а хто мені поверне тебе? Ти повинен був прийти додому власними ногами, але все склалося зовсім по-іншому, тебе привезуть в домовині тим клятим грузом «200»! Сльози стікають з очей рікою… Хто далі буде направляти на правильний шлях мене та нашого Владіка? Ніхто ніколи не замінить тебе. Татусю, я знаю ти мене чуєш і бачиш, шкода що більше не почую твій голос, твій сміх. Хто зі мною затанцює випускний вальс? Хто, як не ти? Мій захисник… Мій наставник по життю… Моє сонечко… Царство небесне… Вічна пам’ять… Люблю тебе… Амінь…».

– Андрій часто дзвонив. У вівторок зателефонував останній раз та попередив, що можливо не буде зв’язку. А вже в четвер його не стало, – каже його згорьована матір Катерина Кінах. – Мені він ніколи ні на що не жалівся. Пішов воювати із пластиною в нозі, після перелому, який отримав рік тому. Але на військово-лікарській комісії не признався. А мені казав: «Мамо, я ховатися не буду…».

У Катерини Петрівни та Леоніда Петровича було три сини. Ростислав та Сергій живуть у Старій Виживці та Луцьку, а Андрій був найближче, тому й частіше навідувався до батьків, щоб щось допомогти. Умів зробити все своїми руками. Окрім цього допомагав людям – робив ремонти. Також будував церкви – у Ліпінах та Криничному. Проживаючи біля тещі у Криничному, добудував прибудову, де й і мешкав із дружиною Оксаною та своїми улюбленими дітьми.

Провести мужнього воїна в останню дорогу та віддати йому шану прийшли побратими, рідні, близькі та друзі, жителі громади. Відспівали Андрія Кінаха в місцевому храмі Різдва Богородиці священнослужителі двох релігійних конфесій. Службу очолив маневицький декан ПЦУ Андрій Закидальський.

Утверджуючи звучав Гімн України, почесна варта тричі сколихнула повітря пострілами… Завдяки таким мужнім воїнам та патріотам Україна і виборює Перемогу… І невдовзі запанує мир на нашій землі. Слава Україні! Героям слава!

Сергій ГУСЕНКО

Читайте також: 

• «Внук не дочекався омріяної риболовлі з дідусем»: спогади про полеглого Героя з Волині Василя Панасюка
• Повернувся з російського полону, але не встиг пожити вдома: спогади про Героя з Волині «Історика»
• Двічі ставав на захист країни. Спогад про полеглого воїна з Волині