Рубльов – Рублів, Яковлєв – Яков’юк: як можна дерусифікувати прізвища?

Як на Волині давали прізвища та чому багато російських?

Прізвище – не надто давня традиція, в Україні та Європі загалом їй лише декілька століть. Прототипи прізвищ – прізвиська – з’явилися на наших землях ще в князівські часи. Хоча тоді для ідентифікації частіше використовували імена по-батькові. Пам’ятаєте, плач Ярославни зі «Слова о полку Ігоревім»? Так от: княгиню звали Єфросинія і вона була донькою Ярослава Осмомисла. Проте у батька взяла не прізвисько/прізвище Осмомисл, а його ім’я і була відома саме як Ярославна.

Українські прізвища почали активно з’являтися серед козаків: у реєстрі 1649 року всі козаки мають прізвища (до речі, їхнє утворення – унікальне, але про це – пізніше). А в 1820-х роках в Російській імперії вийшов указ про перепис населення, тож вважається, що саме тоді більшість українців отримали прізвища. Після скасування кріпацтва в 1861 році прізвища отримали також селяни.

На той час Волинська область входила до складу царської імперії, тож зрозуміло, чому багато прізвищ створені на російську манеру. Якщо у прізвищі є типове російське -ін чи -ов/-ьов – це зовсім не означає, що в родині – російське коріння. Цілком ймовірно, що таке рішення свого часу прийняв якийсь писар, який проводив реєстрацію. До речі, реєстратори мали повноваження самостійно приймати такі рішення і не зважати на думку самої людини.

Крім того, має місце немало фактів, коли прізвища на російський лад змінювали в радянський період для того, щоб краще просуватись по службі чи отримати більшу лояльність партійного керівництва.

Дослідження прізвищ Іриною Скорук показало, що у Луцьку у 20 ст. найбільше проживало людей із прізвищами, які мають український суфікс -ук/-юк, а от на другому місці – російський суфікс -ов/-ьов.

Вигадували прізвища українцям за кількома принципами, найчастіше: як похідне від імені батька чи матері, за існуючим прізвиськом, за родом занять, за приналежністю до певної території.

 

Як можна дерусифікувати прізвище? Пояснюємо на прикладах

Може існувати багато різних думок з приводу того, чи варто дерусифікувати прізвища, які сьогодні звучать на російський лад. Проте приймати таке рішення точно не можна колективно і за інших людей. 

Дослідниця Ірина Скорук вважає, що «людина, яка шанує свій рід, ніколи не буде змінювати прізвище. Навіть, якщо це – Іванов чи Петров, очевидно російські форми». Тому ми наголошуємо, що озвучений далі лексичний експеримент – у жодному випадку не заклик до дії, а лише приклад, куди рухатися, якщо раптом ідея видасться слушною. 

Вячеслав Рубльов, народний депутат України

Суфікс -ьов у цьому прізвищі означає сина чи зятя людини із прізвищем Рубель. 

Слово «рубель», яке стало апелятивом прізвища, у давнину мало декілька значень: назва грошової одиниці; жердина для закріплення сіна та снопів на возі; або – вузька дерев’яна дошка із зарубками для качання білизни під час прання. 

Суфікс -ьов - російський, він є присвійним, відповідає на запитання: чий? Така побудова прізвищ досить характерна для України, щоправда, власне український суфікс – -ів: Петрів, Іванів, Степанів.

Тому на український лад прізвище Рубльов звучало б – Рублів.

 

Тарас Яковлєв, заступник Ковельського міського голови

Прізвище однозначно походить від імені Яків, якого можна вважати засновником роду. У прізвищі вживається російський присвійний суфікс -єв: Яковлєв – син Якова.

До слова, синів наші предки найчастіше називали саме за іменем батька. Набагато рідше – за  материним ім’ям: лише якщо вона була вдовою, походила із заможного роду або була дуже владною жінкою.

З українським суфіксом це прізвище звучало б – Яківлів. Хоча саме словотворення на українську манеру мало б бути іншим.

В українській мові є патронімні суфікси -ук/-юк та -енко. Первісно, на думку дослідників, означало, що Петрук – старший син Петра, а Петренко – молодший син.

Відповідно, прізвище сина Якова могло б звучати – Яков’юк чи Яковенко.

 

Юрій Судаков, керівник апарату Волинської обласної державної адміністрації

Прізвище, швидше за все, походить від назви риби. Присвійний суфікс -ов, як і в попередніх випадках, означає, що його первісно отримав син чи зять людини із прізвиськом Судак. До речі, не обов’язково, що ця людина була хорошим рибалкою: «тваринні» прізвища українці частіше отримували не за ремесло, а певні риси характеру. Солов’ями ставали за гарний голос, Зозулями за погане батьківство, а Котами – за ласкаву вдачу.

Крім того, у Криму є місто Судак. Воно отримало свою назву ще в часи Османської імперії, проте розшифровується не так очевидно, як може здатися. Із кримськотатарської мови це може означати: suv - вода, dağ – гора, тобто – гори біля води, або ж походити від давнього тюркського sadaq – лук, оскільки вигин узбережжя тут справді нагадує дугу лука.

Проте дослідники прізвищ сходяться на думці, що про приналежність до певної території свідчать суфікси -ськ/-цьк. Тобто, якби прізвище походило не від назви риби, а від населеного пункту, то, швидше за все, звучало б як Судаковський.

Тому найбільш наближена українська версія прізвища Судаков – Судаків.

 

Ігор Курілін, бізнесмен, власник торгової мережі «Акцент», депутат Луцької міської ради

Суфікс -ін (так само, як і -ов/-ьов) – також присвійний, який використовується в російських прізвищах і свідчить про приналежність до найстаршого чоловіка в родині (його імені, прізвиська чи роду занять). 

До речі, дві третини російських прізвищ закінчуються на -ов/-ьов, і лише одна третина – на -ін. Різниця в тому, що прізвища з -ін утворюються у випадках, якщо основне слово (апелятив) – має жіночий рід чи закінчується на -а, -я. Наприклад, Нікіта – Нікітін, Пушка – Пушкін.

Тому основа прізвища Курілін – ім’я Куріла. Цікаво, що це – один із народних варіантів імені Кирило. У словнику давніх українських імен цей варіант також засвідчений як Курила.

Відповідно, на український лад прізвище могло б звучати – Курилин.

 

Валентина Малютіна, депутатка Луцької міської ради

Основа прізвища – Малюта. Відповідно, Малютін – син чи зять Малюти. 

На перший погляд схоже, що Малюта – це прізвисько, пов’язане із ростом чи віком. Проте в словнику слов’янських особових імен є таке давнє ім’я – Малюта (вперше його зафіксовано у 1565 році). Воно утворилося як пестливе до імені Мал (як відомо, це дуже давнє ім’я, наприклад, так звали князя древлян, який у 10 ст. вбив князя Ігоря).

Загалом прізвище Малютіна з українським суфіксом мало б звучати – Малютина.

 

Юлія Малєєва, редакторка видання ВСН

Малій – так само, як Малюта – варіант імені, яке використовувалось на наших землях у давнину. Це ім’я – також похідне від Мал (зафіксовано з кінця 15 ст.).

Українською таке прізвище мало б звучати – Маліїва.

 

Олена Горєлкіна, СММ-ниця

Основа цього прізвища горєлка - російське слово, яке не має українського відповідника, а в перекладі («пальник») звучить абсолютно по-іншому. Відповідно, це створює труднощі із трансформацією і жоден словник не підказав, як можна оформити це прізвище на український лад.

 

Ігор Лапін, народний депутат 8 скликання

Прізвище походить від апелятива «лапа». У давнину це слово мало такі значення: нога тварини; або з сербського діалекту – белькотун, базіка. Також словники вказують на варіант, що прізвище могло походити від дієслова «лапати, ловити».

Як вважає сам Ігор Лапін, його прізвище походить від давньогрецького імені Євлампій, яке мало скорочену форму Лапа.

Після заміни російського суфікса -ін на український -ин прізвище буде звучати – Лапин.

 

Ігор Гнетньов, депутат Луцької міської ради

Це прізвище - із прихованою семантикою. Може здатися, що воно походить від іменника «гніт» в значенні важкого предмету, який використовували для тиснення. Проте словники відсилають до більш давніх слів: до діалектного «гнетенс», що означає «припікання»; або ж сербського «гнетела» - «фазан».

Трансформувати це прізвище на український лад вкрай важко.

 

Ще трохи цікавого про українські прізвища на Волині

На Волині є багато так званих козацьких прізвищ: Гонивовк, Бийвовк, Варивода, Паливода, Підопригора, Майборода. Вважається, що такі прізвища з’явилися саме в козацькій Січі і їх часто утворювали з гумором чи іронією. 

Цікаво, що багато таких назвиськ стали загальними. Мовознавці відзначають цю унікальність нашої мови: складні слова (композити), утворені шляхом поєднання дієслова у наказовій формі з іменником. Деякі з них добре відомі всім: зірвиголова, шибайголова, вертихвіст, пройдисвіт.

Проте таких прізвищ і слів – значно більше, наприклад:

ВАРИ́ВОДА – вередун, чіпляється до інших і висловлює своє невдоволення.

ВЕРТИПÓРОХ – легковажна людина, легкодум, вітрогон.

ГОНИВÍТЕР – шалапут.

ДЕРЖИЛЮ́Д – жорстока до інших людина.

КРУТИ́ГОЛОВА – той (та), хто крутить іншим голови, морочить інших.

ПАЛИ́ВОДА – відчайдух, що нікого і нічого не боїться й ні перед чим не зупиняється.

А ще цікавим є походження прізвищ, які починаються із префіксу Не-. Таких на Волині теж чимало. Здавалося б, вони несуть негативне навантаження: Невелич – значить, малий зростом, Невірич – скептик, Недужко – слабка людина, Невидний – не надто показна людина. Проте таке розуміння цих прізвищ – помилкове.

За прізвищами із Не- криється психологія  наших предків, які берегли своїх дітей від злих сил. Є припущення, що такі імена давали, щоб не наврочити, вберегти від злого: Некрас, Недан, Немир, Неліп. Такі імена – не тому, що дитина була непривабливою чи з бідної родини, а навпаки – щоб вберегти її від такої долі.

* * *

Кожен українець, досягнувши повноліття, може змінити ім’я, прізвище та по-батькові. Проте які на це можуть бути причини і чи є резон це робити – звісно, справа кожного.