«Щоб мама не знала…», - військовий з Волині майже три роки приховував, що він на фронті

Історію бійця розповіли у Службі звʼязків з громадськістю 23 інженерно-позиційного полку.

Віктору 26 років, з яких три - служить в лавах ЗСУ. Його рідні брати теж боронили Україну: Сергій – учасник АТО, а Іван – з перших днів повномасштабного вторгнення вступив у добровольче формування...

- 24 лютого 2022 року життя поділилось на «до» і «після». Моє «до» - відносно безтурботне. Служив строкову службу у нацгвардії. Навчався. Працював. Все, як у всіх. А «після» - виклик і випробування.

Тоді кожен мав зробити вибір, як і що має робити. Нас в сім’ї троє синів. На плечі старшого брата Сергія впала охорона і безпека дітей, оскільки є багатодітним батьком. Іван, наш середній брат, вступив у місцеве добровольче формування, але ненадовго, бо пішов у ЗСУ. А потому, у березні, я теж був мобілізований. Й з цього часу почалась моя служба у складі 23 інженерно-позиційного полку Командування Сил підтримки Збройних Сил України, - розповідає старший солдат, водій одного із підрозділів нашого полку.

А далі була адаптація і перша ротація на Схід.

- Ми з побратимами були направлені на Харківський напрямок. Копали там окопи та траншеї, будували фортифікації. Це був не простий, виснажливий період, але ілюзій про те, що ця війна триватиме два-три місяці у нас не було. Хоча ми надіялись, що до кінця року нам все-таки вдасться звільнити Україну від загарбників, - згадує військовий.

Оптимізм, весела вдача та щира посмішка - візитівка Віктора. Не раз йому вдавалось надихати тих, хто перебуває поруч.

- Завжди потрібно підтримувати позитивну атмосферу: вдома, коли телефоную рідним, і серед побратимів. Тож не раз приходилось створювати гарний настрій, жартувати та підтримувати бойовий дух, коли бачив, що довкола хтось біля мене «тухне». Бо сумних і так тут хватає, - говорить воїн-інженер.

Філософське мислення увесь час допомагає Віктору долати виклики, які ставить перед ним життя.

Трішки паузи в розмові й Віктор знову згадує, як ротація за ротацією змінювали одна одну: Запоріжжя, Харків, Донецьк… Кожен день був наповнений важкою працею, постійними обстрілами та невизначеністю. Під час обстрілів, кожен момент приносив хвилювання. Віктор жартує, що найбільше боявся не самого обстрілу, а реакції матері.

- Моя мама думала, що весь цей час я знаходжусь в ППД (авт. прим., пункт постійної дислокації). Бо я їй так розказував і братів просив мене не видавати. І навіть, коли у рідному селі у мами запитували як я і де, то вона всім розповідала, що далеко від фронту.

А сам в той час переживав, щоб під час обстрілів нічого не сталось, бо що тоді мамі скажу? Не так страшна війна, як гнів мами, - жартуючи, із посмішкою каже Віктор.

Однак насправді, військовий таким чином оберігав серце матері від правди, намагаючись не турбувати її хвилюваннями. Він розумів, що мама і так переживала за його брата-«штурмовика», який дуже часто перебував у «гарячих точках».

Минав час і таємниця про ротації не могла тривати вічно. У грудні 2024 року життя Віктора змінилось назавжди. На жаль, під час виконання бойових завдань, брат Іван загинув на війні. Ворожа армія забрала його життя. Це була величезна втрата для родини і для цілої країни.

- Я тоді також був на виконанні бойових завдань. І хоч завжди намагаюсь триматись, але я не був морально готовий до цієї звістки. Здавалось, зупинився світ. Це був великий удар для нас всіх. З того часу я перестав приховувати від мами своє місце перебування, - глянувши на небо, сказав військовий.

Рана, яку утворила російська армія у родині Віктора болітиме вічно, бо таке не гоїться. Також Віктор не раз втрачав на війні побратимів, а тому понад усе хоче, справедливого закінчення війни. Бо ціна за це заплачена безцінна.

Військовий понад усе мріє про Перемогу і життя без тривоги та страху, які принесли нам загарбники. Він хоче повернутися до нормального життя, створити сім’ю і будувати майбутнє в мирній Україні.

Що стосується дружби з побратимами, то це окрема тема, яка для Віктора має велике значення. Вони пережили разом чимало складних моментів. Віктор зізнається, що навіть після закінчення війни йому хочеться підтримувати з ними зв’язок, адже це ті люди, які розуміють його навіть без слів.

За мужність та героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність українському народові, а також за зразкове виконання військового обов'язку та високий професіоналізм, проявлені в умовах збройної агресії російської федерації проти України старший солдат Віктор нагороджений президентською відзнакою «За оборону України», нагрудним знаком «Захиснику України» та «За зразкову службу» від МОУ, а також відзнакою 23 інженерно-позиційного полку – «Надійний захист у бою».

Читайте також:

• Загинули разом, від одного пострілу: історія двох бійців з села на Волині, які полягли в один день на Запоріжжі
• Понад рік рятував поранених у самому пеклі війни: бойовий медик з Волині діставав живих з чорних мішків для «двохсотих»
• Похоронили сина, а через тиждень – маму: історія сапера Миколи Федорука, який не сховався за «бронню»