Молодь їздить на заробітки, а багато чоловіків пішли добровольцями на війну: як живуть люди у селі на Волині

Пан Микола навчався у Львові, провів значну частину свого життя у Києві, але для себе наразі обрав сільське життя - в селі Берестяне, - пишуть Волинські новини з посиланням на сюжет каналу Аверс.

Чоловік пам’ятає, що в роки його дитинства в кожній хаті тримали одну-дві корови.

«Були й овечки, кури, кролі, тобто повний комплект. Комбайни, трактори. Село розвивалося. Цехи були утворені. Такі хлопці в нас швидкі були. Зараз теж тримаються, але люди старі. Молодь ще є, хати купує. Є шанси, що село буде жити. Але сильного розвитку, на жаль, поки що не видно. Надіємося, чекаємо, що прийдуть хлопці, що вони наведуть порядки. А насправді нам потрібно їх наводити, поки вони – там, а ми – тут. Треба усвідомлення», – говорить Микола.

У селі облаштовувалися й переселенці з регіонів, охоплених війною.

«Були люди з дітьми з Костянтинівки Донецької області. Вони й по ягоди в ліс ходили. Їм подобалося. Я їх учив, що треба дрова заготовляти на зиму, як грубку розтоплювати. Вони не вміли, бо ж із міста самі. Міському населенню в селі важко», – каже Микола.

Ті, хто вирішив залишитися в селі, бачать своє майбутнє саме тут.

«Дехто виїжджає, а дехто залишається. Молодь здебільшого їде на заробітки, бо в селі немає де заробити грошей. Я два рази їздив у Польщу, а так переважно водієм працював. Потім, як дали паї, худобу тримав», – каже житель села Берестяне Віктор. 

Чоловік також був кочегаром у садочку, а зараз працює різноробочим у Лопатенському музейному комплексі, що посеред Цуманської пущі. Роботи має багато. Також випасає корів.

«Зараз корів немає багато, бо люди їх продають. От раніше було 150 корів, а зараз на село залишилося близько 25-30 голів. Напевно, скоро і цих не буде», – зазначає Віктор.

У селі зараз мешкає його донька Неля. Вона тримає власний магазин.

«Працюю, стараюся. Донька в мене є. Мій чоловік – поляк. Він працює за кордоном. Дуже любить Україну. Ми планували спершу жити в Польщі, але як він побував в Україні, то сказав, що ми будемо жити тут. Так і живемо», – говорить Неля.

У селі є садочок, але батьки занепокоєні: де ж будуть далі вчитися їхні діти?

«У селі є школа. Раніше вона була до 11-го класу, а зараз уже переводять до дев’ятого класу. Село в нас небагатолюдне. Не знаємо, чи надалі та школа буде. Зручно, коли в селі вона є, бо діток не треба рано будити, оскільки школа близенько. Але скоро, напевно, дітки вже будуть добиратися чи в Башлики, чи в Цумань на навчання», – розмірковує Неля.

Часи змінилися, особливо ці зміни відчули мешканці села з початку повномасштабного вторгнення.

«Як прийшла до нас війна, то кардинально змінила життя людей. У людей немає тієї енергії, що була раніше. Оці тривоги. На щастя, ми проживаємо в селі. Тут не відчутно так, як у містах, де люди більше потерпають. Багато чоловіків із нашого села пішли добровольцями і зараз воюють. Ми молимося за них, підтримуємо, як можемо», – наголошує Неля.

Читайте також:

• У громаді на Волині шукають спадкоємців 16 хат-пусток
• Кожен мешканець мріє про закінчення війни і повернення додому всіх односельчан: історія села на Волині
• Без автобуса, аптеки та магазину: у селі на Волині залишилося 10 людей