Стаціонарне відділення для літніх людей на Волині

У Любешівській громаді працюють стаціонарне відділення для літніх людей та служба соціальна підтримка удома. Соціальні працівники допомагають із побутовими потребами, а в стаціонарі забезпечують медичний догляд і харчування.

Фінансування здійснюється за рахунок держави та благодійних організацій, - пишуть на сайті «Нове життя» - новини Любешівщини».

У Бучині – тепло й затишно

У бучинському стаціонарному відділенні нині живе 24 підопічних. Серед них – Марія Божко, колишня соціальна працівниця. Колись вона сама допомагала немічним, а тепер потребує підтримки.

«Здоров’я вже геть не те. Не бачу, ходити не можу. То що би я вдома робила? Уже рік тут живу», – каже Марія Володимирівна.Поруч із нею – Ольга Левковець. Її дім – у тому ж Бучині, та самотужки впоратись не може.

«А тут я не сама. І їсти є, і колектив хороший. І помиють, і накормлять», – ділиться жінка.

Поруч у старості: як у громаді на Волині дбають про літніх людей

Прихисток для переселенців

У Бучині знайшли дім і троє вимушено переміщених осіб. Серед них – Людмила Волинець із Добропілля. Колишня працівниця соцзахисту пережила смерть чоловіка й загибель сина.

«Спочатку потрапила до притулку на Дніпропетровщині, потім перевезли сюди. Звикла. Тут спокійно», – каже жінка.

Працівники знають кожного підопічного на ім’я, пам’ятають їхні звички й смаки. «Вони для нас як рідні», – пояснює медсестра Жанна Волошина.

Дім, а не просто заклад

Завідувач відділення Степан Шубич переконаний: головне – створити атмосферу дому.

Тут багато зелені, квітів і вишиваних рушників на стінах. Готують «по-домашньому»: рибку, голубці, котлети, млинці. Працівники самі консервують овочі на зиму.

Усе це фінансується державою – на одну людину в місяць виділяється 17 171 грн. Долучаються й благодійники. Але, кажуть у відділенні, важливіше навіть не гроші, а увага й тепло.

«Чекають, коли я прийду»

Друга форма допомоги – соціальні робітники, які доглядають літніх удома. У Любешівській громаді таких 40. Вони щодня відвідують 451 підопічного.

В їхні обов’язки входить прибирання, покупки, допомога з ліками та просто спілкування.

«Вони всі знають, у який день я приходжу. Чекають. А інколи потрібно просто посидіти й вислухати людину. Це для них дуже важливо», – розповідає соцпрацівниця Альона Шостак, яка працює вже понад 20 років.

Софія Раковець, переселенка з Горлівки, зізнається:

«Я як знаю, що має прийти моя Альона, то виглядаю її. Вона мені і ліки, і продукти купить, і по хаті допоможе».

Проблеми, які не можна ігнорувати

Попри відданість працівників, є й труднощі. У Бучині із 14 працівників шестеро доїжджають. Автобусного сполучення немає, дорога погана. Узимку – справжнє випробування.

Не додає мотивації й зарплата: робота важка, відповідальна, але оплачується низько. Через це знайти нових людей дедалі складніше.

Україна старіє: виклик для суспільства

За даними Мінсоцполітики, майже 18% українців – це люди 65+. До 2035 року кожен п’ятий буде у цьому віці.

Уряд ухвалив Стратегію демографічного розвитку до 2040 року. Вона має стимулювати народжуваність, повернення мігрантів і підтримку активного довголіття. Реформуються й соціальні послуги: замість «стіни» утримання гроші спрямовуватимуться на конкретні потреби людини.

Але навіть найкращі програми оживають лише тоді, коли за ними стоять добрі серця й людська увага. І дуже добре, що в Любешівській громаді є ті, хто робить старість менш самотньою.