Спішив жити: спогади про полеглого Героя з Волині, життя якого обірвала ворожа куля

Про нього розповідає Любомльська громадсько-політична газета «Наше життя».

Сергій Димарчук з’явився на світ 17 вересня 1972 року. Виріс у багатодітній сім’ї, де, окрім нього, виховувалося ще п’ятеро дітей. Був наймолодшим, улюбленцем дружньої родини. Навчався у Городненській школі, потім продовжив навчання у школі села Куснища.

У 1990-1992 роках проходив строкову армійську службу, після демобілізації працював у Ковельському будуправлінні.

Одружився, разом з дружиною Юлею виховали доньку Марію і сина Юрія. Разом започаткували сімейний бізнес.

Від початку повномасштабної війни займався волонтерством, доставляючи гуманітарну допомогу. У березні 2022 року разом з військовим капеланом поїхав на Київщину, під Бучу. Побачене на власні очі змінило все його життя. Сергій сам прийшов у центр комплектування і попросився до війська добровольцем. Служив спочатку в інженерному полку, потім перевівся в іншу бригаду, пройшов бойове злагодження і був відправлений на схід.

Ворожа куля підстерегла Сергія 22 червня цього року на Донеччині. Він віддав своє життя, щоб жили ми, щоб жили прийдешні покоління українців. Сергій Димарчук похований на Алеї героїв на кладовищі у м. Ковелі, де проживав. 29 червня цього року йому було посмертно присвоєне звання «Почесний громадянин м. Ковель».

На відкриття меморіальної дошки приїхали рідні воїна, представники міської влади, друзі, однокласники. Право відкрити її надали дітям Сергія Димарчука — Марійці і Юрію. Пам’ять полеглого Героя вшанували хвилиною мовчання. На мітингу виступали учні гімназії, звучали слова вдячності за виховання сина мамі воїна Онисії Лазарівні.

«Швидше від усього, якщо ви тут, то більшість з вас знали мого тата. Хтось, як добродушну людину, другі, як найменшого братика і синочка, а ще інші, як вірного і сильного побратима, — зазначила під час виступу Марійка Димарчук. — Я любила слухати татові історії про шкільні роки і пам’ятаю, як він їздив на зустрічі випускників. Він любив згадувати минуле, але як багато з вас мені казали, він спішив жити. Але зараз для нас важливіше і найцінніше те, що написано знизу на цій дошці: «За Свободу та Незалежність. Бо без свободи та незалежності все оце немає сенсу. Тому плекайте свою незалежність від загарбницьких наративів і ворожої мови. Дбайте та цінуйте власну свободу можливості прояву свого патріотизму і свободу нашої неньки-України».

Шанувати пам’ять полеглих Героїв, адже доки ми пам’ятаємо, доти вони живуть — таким був лейтмотив виступу секретаря виконавчого комітету Любомльської міської ради Ігоря Торби.

Спогадами про воїна поділилася його однокласниця, а нині — вчителька Городненської гімназії: «Сергій Димарчук був інакшим, ніж ми. Він був уважнішим, більш відкритим і чеснішим у стосунках з близькими, рідними, просто знайомими і навіть незнайомими. Ми, випускники Куснищанської школи 1989 року, з нетерпінням чекали на кожну шкільну зустріч, бо це була зустріч з його відвертістю і щирістю. Ми будемо збиратися далі. Тільки тепер приїдемо до однокласника у Городне».

Також вона чуттєво продекламувала вірш, присвячений Героєві:

Сергію, тужим за тобою.

Ми омиваємо сльозою

Той день, коли тебе не стало,

З собою ти забрав немало:

Свою усмішку добру й щиру,

Любов до злагоди і миру.

Той позитив, що не кінчався, 

Що в справжню дружбу виливався.

Ти був, як світло і тепло.

Ти голіруч ішов на зло,

Хотів вернути мир до хати.

Кому треба — убивати?

...Як важко їхати з відпустки.

У серці туги й болю згустки.

Сліпий приліт у ту колону...

Не зміг ти вибратись з полону

Обіймів смерті. Ні, ти тут!

Ти просто свій змінив маршрут І повернувся знов додому.

Зітри з обличчя свого втому,

Тут не штормить дев’ятий вал.

Тут тиша. Твій меморіал...

Наприкінці мітингу його учасники поклали квіти до меморіальної дошки.

Любов ХОМІЧУК, педагог-організатор Городненської гімназії.

Опубліковано з дозволу редакції газети «Наше життя».

Читайте також:

• Рятуючи побратима на полі бою, сам отримав смертельні поранення: історія молодого Героя з Волині
• Останні слова були «я тебе люблю»: боєць з Волині загинув на війні, так і не побачивши донечки
• Встиг одружитись за тиждень до своєї загибелі: молодому військовослужбовцю з Волині просять посмертно присвоїти державну нагороду
• Знайшов кохання на похоронах свого побратима: історія Героя з волинської бригади