«Такими, як ми були, вже ніколи не станемо», - військова психологиня про життя після перемоги

«Такими, як ми були, вже ніколи не станемо», - військова психологиня про життя після перемоги

«Ніколи не питайте військових: «як там» або «коли все закінчиться»? Ви цими питаннями дратуєте їх, - зазначає  25-річна військова, випускниця Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка, психологиня 17 окремої танкової бригади, начальник групи контролю бойового стресу капітан Настя Прохорчук (позивний «Квітка»).

Військовослужбовиця з 2020 року знаходиться на бойових позиціях без відпусток. У її обов’язки входить психологічна допомога військовим. А ще ця тендітна дніпровчанка, про яку писало чимало видань, серед яких і відомий журнал «VOGUE», вміє керувати танком. За особисту мужність і героїзм, самовідданість, високий професіоналізм, стійкість та рішучість під час виконання військових обов’язків отримала відзнаку від Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного «Срібний хрест». Днями психологиня побувала у Володимирі, де й відбулася наша зустріч. 

Дівчина переконана, для того, аби розуміти бійців, потрібно бути з ними в однакових умовах. Лише тоді вони сприйматимуть тебе, і тобі вдасться їм допомогти. Тому вона постійно знаходиться на позиціях, переїжджаючи з однією на іншу, надаючи хлопцям психологічну підтримку.

«Вкрай важливо доносити до них, що вони воюють за своїх рідних: батьків, дітей, дружин, коханих. Це заспокоює та мотивує їх. Разом із тим, жінки також мають розуміти, що вони є живильною силою для своїх чоловіків. Тому тут не на часі сварки, натомість потрібна витримка, підтримка, терпіння та молитви», - говорить психологиня. 

Настя повномасштабне вторгнення зустріла на Донеччині 23 лютого 2022 року у складі одного з батальйонів бригади. Зізнається, ніхто не знав про наступ, але усі були готовими до нього.

«Такими, як ми були, вже ніколи не станемо», - військова психологиня про життя після перемоги

«Пригадую, було дуже холодно, вітер пронизував аж до кісток. Наша колона зупинилася на узбіччі. Я їхала в уазику, який між собою військові називають «пілюлею». Машина ущент була забита усілякою документацією та іншими речами, на яких згодом вмостилася подрімати.

Щоб хоч трохи зігрітися, накрилася спальником, але тепліше не стало. Хлопцям взагалі довелося ночувати просто неба на танках. Десь о третій годині колона рушила з місця. Ця ніч стала для мене тригером, я довела сама собі, що здатна долати труднощі на рівні з чоловіками».  

Жінка-військовослужбовиця. З чим доводиться зіштовхуватись їй в армії та яким є до неї ставлення чоловіків? 

«Якщо говорити про ставлення чоловіків у війську до жінок-військовослужбовиць, воно є стереотипним. У них заведено вважати, що місце жінки – на кухні та поруч із дітьми. І аж ніяк не зі зброєю в руках. Але добре, що є гендерна рівність, яка присутня в арміях НАТО, де маємо розуміння, що на військового накладаються певні обов’язки, незалежно від статі.

Йдеться про те, що жінки можуть бути на рівні з чоловіками. Та й за стресостійкістю вони не поступаються їм, а навпаки. Нині жінки воюють на посадах артилеристок, розвідниць, танкісток, снайперок, кулеметниць.

А скільки їх служать у штурмових бригадах, або виносять на собі поранених та загиблих хлопців! Не кожному чоловіку це під силу. Крім того, жінки обіймають офіцерські посади. Однак, їм все ж доводиться зіштовхуватись з різними стереотипами, а також побутовими проблемами, які насамперед створені під чоловічі потреби.

«Такими, як ми були, вже ніколи не станемо», - військова психологиня про життя після перемоги«Такими, як ми були, вже ніколи не станемо», - військова психологиня про життя після перемоги

І все таки жінки свідомо обирають службу в армії, де не лише воюють на рівні з сильною половиною, а й стають їхніми ангелами-охоронцями. Насамперед йдеться про медиків, котрі рятують життя, психологів, які надають психологічну підтримку. Поділіться, як зрозуміти, що військовослужбовцю потрібна психологічна допомога?

«Дивіться в очі, вони скажуть вам про все. Коли військовий відводить погляд, або під час розмови опускає очі, треба розуміти: не варто лізти до нього із зайвими запитаннями, або нав’язувати власну думку. Ліпше просто потиснути йому руку, або подякувати. Для нього це означатиме, що ти розумієш його, і вдячний за все, що він робить».

Чи завжди вдається допомогти хлопцям?

«Я допомагаю аналізувати, фільтрувати, справлятися з психоемоційним станом. Якщо бачу, що це не допомагає, і є яскраво виражена певна симптоматика, яка потребує консультації психотерапевта, скеровую до нього».

Чого не слід запитувати у військових?

«Як там» або «коли все закінчиться»? Ці питання дратують їх.

«Такими, як ми були, вже ніколи не станемо», - військова психологиня про життя після перемоги«Такими, як ми були, вже ніколи не станемо», - військова психологиня про життя після перемоги

 Як подолати страх смерті на війні, і чи взагалі це можливо?

 «Страх - психофізіологічний процес, на який, на жаль, ми не впливаємо. Тому перше правило усіх воїнів, якого раджу дотримуватись,  –  потоваришувати з ним. Не намагатися впливати на нього, або боротися, потрібно почати з ним дружити, і навчитися використовувати у власних цілях, щоб рухатись далі.

Якось перебувала на позиціях, і поруч зі мною розірвався снаряд. У цей момент я сконцентрувалася і завмерла. Не стала нікуди бігти чи ховатися, оскільки не було сенсу, що мало статись - сталось, і я ніяк не могла вплинути на це». 

Які фактори найболісніше впливають на психологічний стан військових?

«Ті, що пов’язані із загибеллю побратимів. Йдеться про випадки, коли, для прикладу, обидва військових довгий час воюють пліч-о-пліч та встигли заприятелювати, згодом ідуть на позиції, і хтось із них гине. У того, хто вижив, з’являється так званий синдром «уцілілого», і він починає відчувати провину за його загибель. Разом із тим виникає загострене почуття провини перед його дітьми.

У таких ситуаціях намагаюсь достукатись до нього, і починаю запитувати: що у такому разі він може зробити, адже повернути побратима не можливо. Він відповідає, що може поїхати до його дітей та розповісти про те, що їхній тато є героєм, також, зі свого боку, обіцяє підтримувати його сім’ю. Усвідомлення того, що є можливість якось вплинути на подальшу ситуацію, повертає його до життя.

Пригадую, один випадок, коли військовослужбовець під час обстрілу у місті Щастя потрапив в укриття, у якому перебували діти. Після чого у нього виникло почуття провини перед ними, а саме, що, будучи захисником, не міг їх захистити. Він про це не одразу розповів, натомість довгий час жив із цим.

Вже у Лисичанську запропонувала разом піти до діток (вікова категорія яких від 5 місяців до 18 років), котрі жили у підвалі, і яким допомагали усі підрозділи. Коли завітали до них з гостинцями, одна дівчинка підійшла до цього військового й, обійнявши, подякувала. Опинившись на вулиці, він заплакав.

На мою думку, фактором, що посприяв його психологічному зціленню, стала саме подяка цієї дівчинки. Він зрозумів: тоді, у Щасті, не зміг допомогти дітям через обставини, що не залежали від нього. Але він допоміг іншим».

«Такими, як ми були, вже ніколи не станемо», - військова психологиня про життя після перемоги

Як полегшити біль втрати близької людини?

«Все залежить від людини, котра обирає, як жити далі. Тут варто зауважити, ніхто не має права нікого засуджувати та вказувати, що кому робити, оскільки є різні ситуації. Кажуть, час лікує. Неправда, він лише згладжує гострі кути у швидкоплинному житті, залишаючи таку собі бульбашку світла на згадку про людину, пам'ять про яку зберігається у серці. І лише коли ваш біль переростає у вдячність до цієї людини, ви фактично зцілюєтесь і готові жити далі».

Чому психологи не радять розповідати рідним про події на фронті?

«Розповідаючи мамі або дружині про події на війні, підсвідомо наносите їм психологічну травму. Адже вони й так живуть щоденними переживаннями про сина або чоловіка. Від того, що знатимуть, як їм там важко, легше не стане. А головне, вони нічим не зарадять». 

Як реагують воїни на події, що відбуваються у суспільстві, а також їхнє ставлення до мовного питання, навколо якого тривають постійні дискусії у соцмережах?

«Ніяк. Вони не акцентують на цьому уваги. Військовослужбовці чітко розуміють, задля чого вони там, і концентруються на тих завданнях та викликах, які щодня стоять перед ними. Перебуваючи далеко від тих подій та процесів, що відбуваються у владі та суспільстві, не витрачають час на те, на що не можуть вплинути. 

«Такими, як ми були, вже ніколи не станемо», - військова психологиня про життя після перемоги

Капелани у війську проводять величезну душпастирську роботу, яка позитивно впливає на психологічний стан військових. Тобто можна сказати, священнослужителі також, певною мірою, є психологами… 

«Так, капелани виконують величезний обсяг роботи, пов’язаної не лише з духовним заспокоєнням, а й вивільненням негативних емоцій у військових. У суспільстві  сформувалась думка, що чоловіки ніколи не плачуть. Але це далеко не так. Адже вони також проживають емоції, як і жінки, зіштовхуються з життєвими складнощами та потребують підтримки, про яку не завжди просять. В результаті, замикаються у собі. І достукатися до них не просто.

Тому тут повинні працювати фахівці, одними з яких і є капелани, котрі знаходяться поруч та підтримують моральний стан військовослужбовців, проводять богослужіння, налаштовують перед боєм, підтримують їх та їхні родини, а також відспівують полеглих бійців. Священники є такими ж самим воїнами на фронті, але у духовній сфері.

Візьмемо, для прикладу, обряд зі святим причастям перед виходом на позиції. Для бійців це на кшталт другого дихання, після якого з’являється відчуття окриленості, захисту вищими силами, що також додає їм мотивації, впевненості у собі та рішучості.

Варто також зазначити, важливим ритуалом є поминання полеглих воїнів поіменно перед строєм. Таким чином їхні побратими усвідомлюють, що ніхто не забутий».

Як ви перезавантажуєтесь?

«На війні це не просто, але я намагаюсь. Так, після повернення з позицій дозволяю робити собі те, що хочу і можу дозволити, але у жодному випадку не впадаю у відчай. А ще завела пса Балу породи джек-расел-тер’єр, котрий у є моїм антидепресантом.

Коли ж випадає нагода вирватися додому, що буває вкрай рідко, найперше, що роблю, це перевдягаюся та зливаюся з натовпом, щоб не привертати зайвої уваги через форму. А ще одягаю спортивний одяг та навушники і йду бігати. Оскільки найліпшим фактором для подолання стресу є фізичні навантаження».  

«Такими, як ми були, вже ніколи не станемо», - військова психологиня про життя після перемоги

Що або хто підтримує у важкі моменти?

«Крила. Так, саме крила. Ними для кожного з нас є наші рідні. У Ліни Костенко є вірш, уривок з якого звучить так:

А як же людина? А що ж людина?

Живе на землі. Сама не літає.

А крила має. А крила має!

Чому «Квітка», хоча, дивлячись на вас, це питання є зайвим?

«Коли тільки прийшла у бригаду, отримала позивний «Псих», від перших літер моєї професії. Якось приїхала на позиції до ТРО, і один із бійців поцікавився моїм позивним. Почувши його, заперечливо похитав головою, і «охрестив» мене «Квітонькою». Відтак на формі з’явився шеврон з написом «Квітка батальйону».

 Про відзнаку від Залужного та подальші плани

«Нагорода «Срібний Хрест» є для мене підтвердженням того, що я не дарма тут, і моя праця оцінюється. Щодо планів, на війні важко про них говорити. Потрібно більше працювати і розвиватися, адже попереду на нас, психологів, чекає величезна робота, пов’язана з відновленням ментального здоров’я військових.

Варто пам’ятати, офіційно у полоні перебуває понад 4 тисячі наших захисників. Це, зі слів відомої волонтерки та парамедика Тайри, з якою мала нагоду зустрітися, лише офіційна статистика. А скільки є тих, чиї прізвища не потрапили до цих списків, невідомо. Йдеться про добровольців, до яких в окупантів особливе ставлення. Тож після перемоги усім психологам потрібно бути готовим до того, що працювати доведеться у тандемі з психіатрами, забувши про сон.

Треба вчити хлопців та дівчат вибудовувати стінку між «війна» і «я є життя». Своєю чергою, суспільству також необхідно вчитися сприймати людей «від 22 лютого», а деяких «від 24 квітня 2014 року». Адже їм потрібна інтеграція у суспільство.

Тому потрібно докласти усіх зусиль, аби допомогти їм інтегруватись. І насамкінець варто пам’ятати: такими як ми були, вже ніколи не станемо. 

Жанна БІЛОЦЬКА

Читайте також: 

Можливо зацікавить

«Стверджується за її рахунок»: психолог розкритикував стосунки учасника «Холостячки» із блогеркою й донькою бізнесмена з Луцька
відео

«Стверджується за її рахунок»: психолог розкритикував стосунки учасника «Холостячки» із блогеркою й донькою бізнесмена з Луцька

У Луцьку розповіли, як розпізнавати брехню, бачити «своїх» людей та рухатися обраним життєвим курсом
фото

У Луцьку розповіли, як розпізнавати брехню, бачити «своїх» людей та рухатися обраним життєвим курсом

Раптово пішла із життя психолог дитсадка у селищі на Волині

Раптово пішла із життя психолог дитсадка у селищі на Волині

Шукають психологів: у Волинській бригаді тероборони формують новий підрозділ

Шукають психологів: у Волинській бригаді тероборони формують новий підрозділ

Консультації психолога для батьків в Optima
promo

Консультації психолога для батьків в Optima

Навчання після канікул: луцька психологиня розповіла, як налаштувати школярів

Навчання після канікул: луцька психологиня розповіла, як налаштувати школярів

Зимова депресія: волинська психологиня пояснила, що це таке та як з нею боротись?

Зимова депресія: волинська психологиня пояснила, що це таке та як з нею боротись?

«Вони іноді думають, що потім оживуть», - луцька психологиня про підліткові самогубства
інтерв'ю
фото

«Вони іноді думають, що потім оживуть», - луцька психологиня про підліткові самогубства

У смертельній аварії на Соборності загинула знана в Луцьку психологиня

У смертельній аварії на Соборності загинула знана в Луцьку психологиня