Історія Героя з Волині Василь Цап

7 вересня 2023 року під час виконання бойового завдання в Донецькій області загинув молодий Герой з Камінь-Каширської громади Василь Сергійович Цап.

Василь Цап народився 15 січня 1998 року у селі Осівці Камінь-Каширського району Волинської області. Історію Героя розповіли на сайті Камінь-Каширської громади.

Закінчивши Камінь-Каширське ВПУ, здобув професію маляра-штукатура. Василь був вмілим будівельником, користувався великим авторитетом серед односельчан, обожнював риболовлю, любив тварин. Васька був не тільки душею, а й серцем компанії. Його товаристськість і готовність до допомоги завжди будуть згадувати друзі, однокласники, товариші.

У 2017 році був призваний до армії. Тоді мужній Василь став строковиком 14-ої бригади спеціального призначення ВВ «Барс», згодом служив на Сумщині. Саме там йому усміхнулася доля: одружився з коханою Маринкою й осів у Глухові. Незабаром у подружжя народився синочок Сергійко. Радість і дитячий сміх супроводжували Василя по життю. Ні хвилини не покидав думку про сім’ю, кохану дружину і омріяного синочка.

Тато Сергій вкрай не хотів, аби його син йшов до війська, бо розумів – в Україні війна, всяке може трапитися з молодим юнаком. Адже сам пройшов колись нелегкі бойові стежки на Карабасі і добре знав, яке горе і жах несе кожна так звана «спецоперація». На жаль, справдились усі побоювання батька. У 2018-ому Василь підписав контракт на військову службу й у складі 58-ої окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського відправився в зону АТО. Побратими називали його «Малий», бо був наймолодшим з усіх. Перший бойовий вихід осівчанина був на Покрову в районі Донецького аеропорту. До повномасштабного вторгнення рашистів їхнє формування виконувало завдання біля населених пунктів Торецьк, Піски, Опитне, Старі Терни, Красногорівка, Старомихайлівка, Гірник, Покровськ, Мирноград, Гродівка, Бердичі, Ласточкине. З лютого 2022 року їх передислокували на Чернігівщину. Наш Василь був битим вовком у військовій справі. Тож не викликало здивування,що серед численних військових відзнак Василь Цап отримав також медаль «За оборону Чернігова». Уже 2023-го перевівся у 56-ту окрему мотопіхотну Маріупольську бригаду. Тут у нього вже був позивний «Тихий», адже Василь завжди був спокійним, нечутним, неконфліктним, послушним. Справжній воїн. Справжній митець. Під час одного зі штурмів був тяжко поранений у таз, тоді з допомогою Господа Бога і щоденних молитв матері залишився живим. Осколок, застрягши у спеціальному спинному бандажі, лише частково пробив тіло. А бойовий товариш, котрий вперше вийшов на завдання, допоміг Василеві вчасно зникнути з ворожого обзору й дістатися до медиків. Тоді смерть майже упіймала його в свої обійми. Проте любов до життя виявилася сильнішою. Після лікування воїн поспішав знову на позиції незважаючи на гіркоту болю від отриманих травм. У той період навіть президент приїздив до бригади на передову подякувати за службу, підняти бойовий дух солдатів.

Ще влітку 2023 року приїздив до батьківського порогу. Втомлений поспішав наступного дня до побратимів. Був сповнений запалу до боротьби. З собою привіз хаскі, маленьку собачку, що так горнулась до господаря, ніби відчувала, що ця зустріч буде останньою…

6 вересня 2023 року рідні востаннє спілкувалися з Василем. Він готувався йти на штурм. Голос був похмурий, сумний, наче щось передчував, під час розмови виникала незручна тиша. «Спина дуже болить. Але маю ще два уколи, то вколю, полегшає. Усе, йду на вихід!», – були його останні слова… Уже наступного дня, 7 вересня, він був офіційно безвісти зниклим. Настала безжальна тиша. Тиша, що розбила серце згорьованої матері, втомленої родини, у відчаї дружини і маленького синочка Сергійка, що так чекав на свого тата. Єдине, що родичі захисників знали напевно – це те, що один із побратимів Васьки точно потрапив у полон. Тож родина сподівалася, що і друзі, і сам Василь ще живі і продовжували активно шукати їх по світу. Місяці надій й очікувань обірвала страшна звістка про підтвердження загибелі Василя Сергійовича.

За всі роки військової служби Василь зарекомендував себе у різному ремеслі: був і стрільцем, мінометником, навідником на БТР, опановував стрільбу з американських «Джавелінів»… У нього вірили. Покладали надії. Йому навіть пропонували очолити один з підрозділів. Проте він був зовсім іншою людиною, не хотів мати обмеження від керівної системи та нести відповідальність за сотні життів, хоч не раз горів від влучання снарядів чи фосфору, не раз кілометрами тягнув на собі по кілька поранених друзів. Він точно був би хорошим поводирем, але не судилося.

«Такого воїна і брата по духу, як Васька, є одиниці. У всіх найнебезпечніших виходах йшов із нами спиною до спини. І тільки він у зоні бойових дій знаходив можливість рибалити на безлюдних озерах під постійними обстрілами», – згадували на похороні побратими, яких він колись уберіг від загибелі, які були поєднані із Василем і службою, і дружніми стосунками. Прибув віддати шану своєму бійцю і командир взводу: «Це був справжній воїн, він був народжений воювати! У нього ніколи не було помилок». Герої залишаються у наших серцях доти, доки ми пам’ятаємо про них. Вічна пам’ять і честь молодому Герою!

Нагороджений почесним нагрудним знаком командира 16 ОМПБ та медаллю «Незламним героям російсько-української війни».

Ірина Кузьмич

Читайте також: