30 березня ще дзвонив сестрі, а за два дні загинув: захисника з Волині Миколу Миронюка поховали поряд з батьками

Про його життя і неочікувані повороти долі виданню «Ратнівщина» розповіли сестри Руслана Михалевич і Мирослава Кос.

ЗРОСТАВ У БАГАТОДІТНІЙ СІМ’Ї

Микола народився 7 листопада 1995 року у Замшанах у багатодітній сім’ї Миколи Олексійовича і Катерини Марківни Миронюків. Мама була родом із Замшан. Тато – з Голоб на Ковельщині. Микола був наймолодшим. Окрім нього, Миронюки виховували Аллу, Василя, Світлану, Руслану і Мирославу. Жили по-простому у невеликій хатині, але між собою гарно ладнали.

Жінки з посмішкою пригадують, як не раз Миколі від них перепадало, бо він дражнився з ними, а вони, старші, намагалися встановити справедливість. Але загалом по життю були дружніми. Теплі родинні стосунки намагалися підтримувати у дорослому житті. З часом діти Миронюків розлетілися кожен у свій куточок. Руслана мешкає в Ковелі, Мирослава – у Видраниці, Василь – у Києві. На жаль, трьох із родини уже немає – померли сестри Алла і Світлана, а зараз загинув і Микола. Повмирали і батьки. Мама – у 2023 році, батько – у 2024-у.

Після закінчення Заболоттівської спеціальної школи Микола нікуди вчитися не пішов. Натомість згодом пішов на строкову службу в армію. Після демобілізації нетривалий період побув удома і прийняв рішення йти на контракт із ЗСУ.

ШІСТЬ РОКІВ ПРОСЛУЖИВ У ЗБРOЙНИХ СИЛАХ

Особисте життя пов’язав із дівчиною Наталією. Вони одружилися і невдовзі у них народилася донечка Тетяна. Проте довго у шлюбі молоді люди не прожили і розлучилися. За рішенням суду донька залишилася з татом. Коли Микола вирішив іти служити, віддав дочку на виховання матері. У 2020 році він уклав контракт. З тих пір почалася його військова кар’єра.

Один із колишніх побратимів Миколи Василь Тимощук під дописом у фейсбуці про його похорон залишив такий коментар: «Мені довелося разом з Миколою Миронюком проходити службу в одному батальйоні ще до повномасштабної війни. Потім Попасна, Рубіжне, Лисuчанськ, Соледар, Бaхмут і т.д. Всі накази командира виконував успішно та бездоганно. Був справжнім патріотом, захищаючи рідну неньку Україну, за яку віддав найдорожче – своє життя. Він загинув, щоб Ви спокійно жили і працювали».

Коли почалося повномасштабне вторгнення, Микола був у лавах ЗСУ. По закінченню контракту служби не залишив. Був сапером інженерно-саперного відділення танкового батальйону 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила (військова частина А 0998). Цю бригаду також називають «королівською піхотою» за ефективні дії з оборони України.

Руслана і Мирослава розповідають, що ділитися подробицями служби Микола ніколи не хотів. Навіть коли їхній підрозділ потрапляв у надскладні умови, все одно казав: «У мене все краще за всіх»! Жінки кажуть, що брат був на обороні Бахмута, Авдіївки, Покровська, Дружківки.

У батьківському домі зберігається його медаль Рубіжанської міської військової адміністрації «Захиснику Рубіжного», яку йому вручили 12 грудня 2022 року. За чотири роки характер війни змінився і протягом останнього часу Микола був пілотом дронів. Незадовго до загибелі їхній підрозділ перевели на Донеччину, у Краматорський район.

НЕ ДОЖИВ ДО ПОВЕРНЕННЯ ДОНЬКИ З ЦЕНТРУ РЕАБІЛІТАЦІЇ

Попри те, що Микола Миронюк стояв уже кілька років на захисті України, болючим для нього залишалося питання життя доньки Тетяни. Так сталося, що вже рік вона проживає в обласному центрі соціально-психологічної реабілітації дітей у м. Ковелі після позбавлення матері батьківських прав.

19 лютого 2025 року Микола приїхав додому у двотижневу відпустку і в розмовах із сестрами казав, що оформлення документів перебуває на завершальній стадії і вже приблизно наприкінці квітня він зможе забрати доньку з центру та повернутися додому зі служби для виховання дитини. Однак сталося інакше.

Ще 30 березня сестра Руслана спілкувалася із братом по телефону. Усе було нормально. А 2 квітня сестрі Мирославі принесли сповіщення про те, що 1 квітня Микола загинув біля населеного пункту Куртівка на Донеччині у результаті влучання двох БПЛА типу «Молнія». Контакти Мирослави Микола залишив командуванню на випадок непередбачуваних обставин після того, як померла мама Катерина Миронюк. Раніше контактною особою була саме вона.

4 квітня тіло захисника привезли до рідного дому в Замшани. 5 квітня, на Вербну неділю, його відспівали у храмі святого архистратига Божого Михаїла священники Ратнівського та Камінь-Каширського благочинь. Поховали захисника поряд із батьками. Приїхали на похорон племінники-військові, відпустили із Запоріжжя, де несе службу, і брата Василя. Однак одразу після прощання із Миколою він поїхав назад у свою військову частину, бо мав зовсім мало часу на повернення у підрозділ.

ПОДАЛЬША ДОЛЯ ДІВЧИНКИ – НА КОНТРОЛІ СЛУЖБИ У СПРАВАХ ДІТЕЙ

У рідному селі Миколу Миронюка знали як спокійного, доброго, врівноваженого і безвідмовного чоловіка. Він був у міру говіркий, у міру мовчазний. І хоч уже шість років служив у ЗСУ, та відповідальності за доньку із себе не знімав. Начальник служби у справах дітей, сім’ї та соціального захисту Забродівської сільської ради Оксана Михальчук розповіла, що історія його доньки Тетяни Миронюк їй добре відома.

Усі ці роки, коли дитина перебувала у скрутних життєвих обставинах, служба брала участь у вирішенні складних питань. І навіть коли дівчинка опинилася у центрі соціально-психологічної реабілітації, батько цікавився її долею та почав активні дії, щоб забрати доньку і щоб він міг опікуватися нею. Однак загинув так і не дочекавшись необхідних рішень суду.

За словами Оксани Мірчівни, після відповідних ухвал суду буде вирішуватися питання про подальше місце перебування дівчинки. А поки що воно – на контролі служби.

Шкода, що війна так безжально поставила крапку в історії життя не лише атoвця, захисника України, але і батька, який хотів, щоб юність його доньки була щасливою. Наприкінці квітня Тетяні виповниться 11 років. За свій ще такий юний вік вона пережила багато потрясінь, найбільшим із яких стала загибель на війні тата. Та віримо і сподіваємося, що її історія буде з хепі-ендом, а батько воїном-ангелом захищатиме її з небес.

Марія ЛЯХ

Читайте також: 

• Великдень зі сльозами: спогади про захисника з Волині, який місяць боровся за життя
• Попри проблеми зі здоров’ям і операції, не уникав служби: історія захисника з Волині Василя Ярмолюка
• Один поліг у бою, другого закатували в полоні: історія братів-Героїв з Волині Василя та Івана Теребейчиків