Великдень зі сльозами: спогади про захисника з Волині, який місяць боровся за життя

Руслан народився весною, 27 травня 1980 року. Він прийшов у цей світ разом із сестрою Людмилою. Двійнята зростали разом зі старшим братом у родині колгоспників, змалку привчені до праці. Історія Героя розповідає газета Полісся.

Після школи Руслан вивчився на водія у Любешові. Він єдиний лишився у батьківському домі. Інші діти розлетілися просторами Волині вити свої сімейні гніздечка. Старший брат Сергій уже понад 25 років служить у прикордонних військах і досі носить камуфляжний однострій.Два роки тому, 10 квітня 2024-го, до війська мобілізували й Руслана. Малоглушанець опинився у 6-ому Волинському прикордонному загоні. Пройшов бойове злагодження у навчальному центрі в Черкасах, став кулеметником, охороняв державний кордон. Останнім часом ніс службу у Ветлах на Любешівщині.

Здоров’я чоловіка давно потребувало уваги: астма, перенесені запалення легень, згодом проблеми з підшлунковою залозою. Та він тримався, працював, жив звичайним життям. Час від часу підліковувався. 10 березня його госпіталізували — стан ускладнився, почали відмовляти нирки. Майже місяць Руслан боровся за життя у реанімації обласної лікарні… Але, на жаль, 8 квітня світанок для нього згас назавжди.У захисника залишилися дружина та двоє малолітніх дітей.

— Ми прожили п’ятнадцять чудових років у шлюбі, маємо сина і донечку. Ще стільки планів не здійснилося: і ремонт у хаті зробити, і гараж звести, і техніку придбати… Бо ж вели чимале господарство, діти підростали. Чоловік завжди був позитивний, розважливий, любив поговорити з людьми. Усмішка не сходила з його обличчя.

Руслан, бувало, відчував прояви різних недуг, але не надавав цьому великого значення. Їздив до лікарів оглянутися, як і всі, хто відчуває якісь недомагання. Аж поки одного дня раптово не впав із сил. Як «швидка» забрала його – так він вернувся додому… уже в домовині. Його поховали у рідному селі з усіма військовими почестями, – із болем розповідає дружина Наталія.Їй із дітьми не вистачатиме його тепла, голосу, порад і тихих родинних вечорів. Тепер він – тиша в домі, де колись лунав його сміх й вирувало все його життя. Він – вітер, що торкається рідних полів, і пам’ять, яка назавжди житиме в серцях близьких та всіх, хто його знав.

Іванна ГАЙДУЧИК, село Мала Глуша.

Читайте також:

• «Замість святкування мого ювілею зібралися на сороковини Олександра»: історія полеглого воїна з Волині
• У громаді на Волині відкрили меморіальні дошки загиблим Героям
• Один поліг у бою, другого закатували в полоні: історія братів-Героїв з Волині Василя та Івана Теребейчиків