Попри проблеми зі здоров’ям і операції, не уникав служби: історія захисника з Волині Василя Ярмолюка

Спогадами про Героя поділилося видання «Нова доба». 

Василь Леонідович народився і виріс у селі Криничне. Закінчив місцеву школу, згодом – Колківське професійне училище, де здобув фах водія. Упродовж життя трудився у різних сферах, був сумлінним і відповідальним працівником. Останнім місцем його роботи стало місцеве господарство «Агроінвест «Криничні луки», де він працював трактористом.

У травні 2025 року Василя мобілізували до лав Національної гвардії України. Службу проходив у Луцьку. Попри стан здоров’я та попередні операції, не уникав виконання обов’язків і не нарікав на труднощі.

– Після перебування на полігоні восени 2025 року брат тяжко захворів. Переніс складне лікування, – розповідає його молодша сестра пані Людмила, котра мешкає у Ківерцях.

– Після цього йому дали трошки часу на реабілітацію та два тижні відпустки. Після повернення до частини його стан знову погіршився. Василя госпіталізували до військового шпиталю, де він перебував близько тижня. Згодом, через ускладнення та високу температуру, його доправили до обласної лікарні, а потім – до медзакладу в Боголюбах. Там він впав у тяжкий стан і більше до свідомості не повернувся.

Василь був найстаршим сином у родині. Батько, Леонід Іванович, помер у травні 2024 року. Мама, Валентина Василівна, з якою мешкав, втратила сина, який завжди був її опорою. Разом із ним у батьківській оселі проживав брат Роман із сім’єю. У родині також залишився брат Леонід.

Головною розрадою в житті чоловіка була 16-річна донька Єлизавета, до якої він завжди звертався “моя Василівна”. Попри розлучення з дружиною Наталією, він підтримував із нею приязні стосунки, брав активну участь у вихованні доньки, цікавився її навчанням в медичному коледжі і мріяв бачити її щасливою. 

– Брат був дуже добрий і щирий. Нікого ніколи не образив. Завжди йшов на допомогу – хто б не попросив, він не відмовляв. Був привітний, спокійний, не мав ні з ким конфліктів. Щовечора телефонував до мами, переживав за всіх нас. А тепер… більше не подзвонить і не напише… – зі сльозами на очах каже його сестра Людмила.

15 лютого небайдужі жителі громади, представники влади, односельці зустрічали Героя живим коридором. У сніжну погоду люди ставали навколішки, віддаючи останню шану Воїну. Похорон відбувся з усіма військовими почестями. Відспівування супроводжувалося спільною молитвою, словами підтримки та щирими сльозами.

Державний Прапор України, що вкривав домовину, військовослужбовці урочисто вручили доньці Єлизаветі – як символ честі, мужності та відданості її батька Україні.

Світла пам’ять про Василя Ярмолюка назавжди залишиться у серцях рідних, побратимів, односельців і всіх, хто його знав. Він запам’ятається як добра, працьовита людина, турботливий син, брат і батько.

Розділяємо невимовний біль втрати разом із родиною та схиляємо голови у глибокій скорботі. Вічна пам’ять і слава Захиснику України.

Сергій ГУСЕНКО

Читайте також: 

• За 3 дні до його загибелі підрозділ передислокували у Покровський район: Герою з Волині назавжди 34 роки
• На війні поліг уже третій двоюрідний брат: історія Героя з Волині 41-річного Андрія Петренка
• Один поліг у бою, другого закатували в полоні: історія братів-Героїв з Волині Василя та Івана Теребейчиків