У 18 років довелось збирати останки понівечених тіл: історія батька трьох дітей з Волині, який героїчно загинув на Харківщині

Про нього розповідає газета «Полісся».

Роман Макаревич виріс у сім’ї вчителів на Камінь-Каширщині. Був найстаршим із трьох дітей. Молодші сестра та брат пішли слідами батьків, також поринули у педагогічну справу. 

Роман теж вивчився в інституті на вчителя фізичного виховання, але уже тоді знав, що працювати за фахом не буде. Коли був в армії, у 2002 році, став свідком Скнилівської трагедії.

Тоді під Львовом під час авіашоу загинуло 77 людей, серед них 28 дітей. Ще понад три сотні осіб були тяжко поранені, чимало з них отримали інвалідність. 18-річний строковик із поліського краю був у числі тих, хто збирав останки понівечених тіл. Це був перший його особистий біль, перше побачене ним пекло на землі. Згодом, пройшовши спеціальну перепідготовку у Сокиричах, доля привела його на роботу у місто Володимир в органи внутрішніх справ, а потім у Нацполіцію. 15 років віддав справі в погонах, десять з яких працював у карному розшуку. Тож і там надивився чимало людського горя та злоби, якось при виконанні службового завдання отримав навіть ножове поранення.

Після вторгнення Росіїв Україну, ще в 2014 році, Роман Макаревич вирушив на фронт на Донеччину, де вже з перших днів пройшов справжню школу виживання. Два тижні на передовій позиції його групі з шести військовослужбовців у пекельну спеку довелося ділити на всіх одну пляшечку води. І більш не було нічого, навіть бліндажу над головою… У 2015-му ніс службу на Луганщині, а з 2016-го – під прикриттям (вдаючи місцевого жителя) забезпечував громадський порядок у Сєверодонецьку.

У 2020 році підписав контракт на військову службу в 14-ій окремій механізованій бригаді імені князя Романа Великого. У її рядах він і зустрів повномасштабну війну. Його бойова стежина пролягала, зокрема, через Соледар, Бахмут, Харківщину. За цей період був кілька разів тяжко поранений, а після останнього, у хребет, дивом уникнув оков інвалідності. Попри все щоразу повертався у стрій до своїх побратимів. За своє молоде життя він побачив багато смерті, а тепер навчився тримати її ще й у руках, бо ж став сапером. 4 квітня 2024-го воїн із позивним «Макар» виконав останнє своє бойове завдання щодо захисту незалежності України. Загинув у результаті ворожого обстрілу в районі населеного пункту Кіндрашівка. Без батька залишилися троє донечок, без чоловіка – молода дружина та без сина – батьки.

«Він був жвавий, як живчик, але міцний, як кремінь! Веселої вдачі і доброго серця. Моя люба дитина… Нікого ніколи не обідив. Відповідальний, витривалий, ідейний, мотивований. У листопаді 2023 року, коли їхній підрозділ виходив з оточення в Соледарі, проплив 800 метрів проти студенної течії у бронежилеті та з автоматом. Він був єдиним із солдатів, хто зміг в таких складних умовах вийти з важкою амуніцією та зброєю, інші дорогою скидали вантаж. Життя ж важливіше! – і плаче від горя втрати, і гордиться водночас сином мама Людмила Варфоломіївна. – Ми поховали Романа на малій батьківщині, звідки пустило пагони його родове коріння. Не стало мого первістка, але хочу мати тут хоча б грудочку землі, де я могтиму виплакатися, висповідатися, погомоніти з сином, принести йому квіти».

Спочатку із почестями воїна «на щиті» зустрічали у Володимирі, де він багато літ працював, потім біля його дому та у церкві в селі Зоря Устилузької громади, де він проживав зі своєю сім’єю. Звідти скорботний кортеж попрямував до Малих Голоб, до батьківської хати. 8 квітня, здавалося, весь світ туди з’їхався – безкрає море людей прийшло вклонитися своєму захисникові, приїхали жителі усіх сіл Камінь-Каширської громади, звідусіль прибули друзі, колишні колеги і побратими.

Понад 3 кілометри пішки несли домовину з Героєм відспівувати до храму у сусідню Гуту-Боровенську, а потім на кладовище в Малі Голоби.

Читайте також:

• Автомобіль потрапив під ворожий артилерійський обстріл: історія Героя з волинської бригади
• Загинув у один день з односельчанином: розвіднику з Волині просять посмертно присвоїти державну нагороду
• За воїна з Волині молилися, як за мертвого, а він виявився живий
• Героїчно загинув у ході операції зі звільнення української землі: історія бійця луцького «Любарта»