Сама на хуторі у 91 рік: бабуся з Волині вирощує городину та складає вірші про Україну

П’ятеро доньок кличуть маму до себе, але залишати рідну оселю вона не хоче. Каже, що має тут і роботу, і свій звичний ритм життя, розповідає Вісник. 

«Треба ворушитися до останнього»

Щоранку пані Надія виходить із хати та поволі прогулюється дорогою. Переконана: поки є сили, потрібно рухатися.

— Того треба ворушитися до останнього. Я не люблю на ліжку лежати. Хоч як втомилася, а не ляжу. Лучче посиджу. Зранечку, як встаю, то помаленько дорогою туда-сюда ходжу, — розповідає вона.

Без діла жінка не сидить. На невеликому городі вирощує картоплю, цибулю та буряки. Навіть льох сама побілила, щоб підготувати його до зберігання врожаю.

— Я маю свою картопельку, цибулю, бурячок, бо не можу сидіти, склавши руки, — пояснює бабуся.

До її хатини веде ґрунтова дорога через поля. У дощ чи сніг дістатися сюди можна хіба возом. Та господиня звикла давати собі раду.

Поїхала зимувати до доньки — і того ж вечора попросилася додому

Будинок Надія Сергіївна зводила разом із чоловіком. Обоє працювали в колгоспі: він був бригадиром тракторної бригади, вона полола буряки. Разом виростили та вивчили п’ятьох доньок.

Світлана мешкає в сусідньому селі Бобли, Таїса — на Закарпатті, Валя та Люда — у Турійську, Тоня — у Луцьку.

Доньки пропонують мамі переїхати до них. Одного разу вона погодилася поїхати до Валі на зимівлю, але вже ввечері почала збиратися назад.

— А мені нікуди зі свеї хати не хочеться йти. Поїхала я до Валі зимувати. Дождала вечора і починаю додому збиратися. Кажу до дочки: «Мені у вас скучно, везіть мене додому, бо інакше сама піду на автобус», — згадує жінка.

Зять відвіз її на хутір.

Рідні забезпечують пані Надію всім необхідним і привозять потрібні речі. Сама вона теж часом навідується до села.

Навколо — поля та ліс, а мобільний ловить лише «в куточку»

Великого господарства жінка вже не тримає. Раніше мала курей, але всіх покрав лис. Собаки також немає. Навколо оселі — поля, ліс, шум дерев і спів птахів.

Мобільний зв’язок у хаті є, щоправда, ловить лише «в куточку», як каже господиня.

Пані Надія дивиться телевізор і стежить за новинами. А ось серіали їй не до вподоби.

— То все казки, — сміється вона та махає рукою.

У будинку чисто й охайно: акуратно застелені доріжки, на стінах — вишивки, на чільному місці — світлини з родинних свят.

Жінка тішиться великою родиною. Окрім п’ятьох доньок, має вісьмох онуків, одного правнука та трьох праправнучок.

Пам’ятає давні пісні та читає власні вірші напам’ять

Про незвичайну довгожительку редакції розповіла читачка Надія Бурко із села Оса. Вона зателефонувала з проханням написати про місцеву бабусю, яка береже давні пісні й сама складає вірші.

— Розкажіть про нашу бабцю Надю — це справжня берегиня народної мудрості. Як зустрічаю її, то напам’ять мені свої вірші читає про війну, про Україну, про перемогу, — сказала читачка.

У свої 91 Надія Бондарук пам’ятає пісні, які чула ще малою, та без запинки декламує власні поезії.

Молися, сину, за Україну,Щоб Бог підняв її з руїн.Молися, сину, щоб дав їй волю та щасливу долю.

Під час розмови жінка не нарікає на самотність чи життєві труднощі. Щоранку дякує Богові за новий день і береться до хатніх справ.

Надія Сергіївна пережила Другу світову війну. Тепер щодня молиться за мир і вірить, що дочекається закінчення нинішньої війни.

Руслана СУЛІК, Волинська область

Читайте також: 

• П’ятеро дітей, дев’ятеро онуків і правнуки: волинянин Олександр Ющик відзначив 95-річний ювілей
• Знищив командира штурмовиків і перехопив їхній ефір: історія 24-річного прикордонника з Волині
• Від водія лікарів до командира гармати: історія прикордонника з Волині, який воює на передовій