«Пані, вибачте. Не вберегли»: Герой з Волині Валентин Вавелюк отримав смертельне поранення

Спогадами про Героя поділилося видання «Нова доба». 

Валентин народився і виріс у Серхові. Після школи навчався у Володимир-Волинському технікумі на енергетика, життя пов’язав із рідним селом. Із 2000 року працював кочегаром у місцевій школі, замінивши там свого батька. Його знали як доброго, надійного, безвідмовного – того, хто допоможе у будь-якій справі.

Він мав багато друзів і знайомих, але найголовнішими для нього завжди були родина та діти. З дружиною Інною їх єднала ще шкільна дружба.

– Вони були однокласниками, потім почали зустрічатися. Молоді, веселі, життєрадісні… У 21 рік одружилися. Жили душа в душу. Він завжди шкодував дітей, оберігав дружину, – каже теща Галина Степанівна про свого зятя, з яким прожили перші сім років життя, поки подружжя не збудувало власну оселю.

– Валентин був дуже добрим по натурі. Поділиться останнім, допоможе кожному. Мав багато товаришів, і всі знали його як людину з великої літери. Для мене він був, як рідний син.

Разом із Інною вони виховали двох дітей – сина та доньку. Мирослав мріяв стати військовим, навчаючись у Волинському обласному ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою. Але за станом здоров’я пішов шляхом педагогіки та нині працює вчителем у Серхівській школі. Соломія навчається на історичному факультеті в Луцьку. У листопаді цього року подружжя готувалося святкувати срібне весілля, але війна зруйнувала ці плани.

У грудні 2022 року Валентин добровільно став до лав Збройних Сил України, вступивши до новосформованої 42-ої ОМБр. Служив водієм-електриком артилерійської батареї, вивозив побратимів на завдання. Пройшов крізь пекло Бахмута, бої у Серебрянському лісі, Часовому Ярі та на Харківщині. Навіть після операції на обох руках (мав проблеми із сухожиллями й не міг тримати кермо «хамера»), він повернувся до підрозділу. Тоді під час місячної реабілітації востаннє бачив своїх рідних.

Із Харківщини підрозділ перекинули під Покровськ. Там, 25 липня, він отримав смертельне поранення.

«Писати чоловік особливо не любив, але коли не можна було дзвонити, доводилось. 25 липня подзвонив і сказав, що будуть переїжджати», – пригадує пані Інна.

Коли наступного дня дружина написала йому повідомлення, чоловік його не переглянув. Закралось занепокоєння. Вже під вечір жінка стала сама телефонувати до нього, потім з пересердя написала: «Що це, Валік? Від тебе ні слуху, ні духу». Стала думати до кого подзвонити із побратимів.

– Вже ввечері староста повідомив про чоловіка, але я його не хотіла чути і продовжувала телефонувати Валіку. Але мені ніхто не відповідав. Потім до мене подзвонив його командир і сказав: «Пані, вибачте. Не вберегли». Чоловік помер через втрату крові після поранення, – говорить згорьована жінка. – Діти дуже важко сприйняли цю новину. Донька саме була на заробітках в Чехії і все запитувала: «Це ж не наш тато?». Ми ще досі не віримо, що його немає.

Окрім дружини і дітей, на свого рідного вдома чекали батьки Тетяна Степанівна та Микола Остапович, його брати Коля та Роман, сестра Галя. Для них і для всієї громади Валентин назавжди залишиться прикладом мужності, вірності та любові до своєї землі.

28 липня у рідному селі відбулося прощання із Героєм. Відспівали Захисника в місцевому храмі. Поховали Валентина Вавелюка із усіма військовими почестями.

Вічна пам’ять і слава нашому Герою, який віддав своє життя за Україну, щоб ми могли жити у мирі.

Сергій ГУСЕНКО

Читайте також: 

• «Мав надію одружитися, хотів привезти дівчину познайомитися»: 30-річний Герой з Волині загинув у Курській області
• Вірив у Бога і молитви: спогади матері про Героя Степана Локшина з Волині
• Не витримало випробувань війною: серце Героя з Волині Дмитра Зацерковного зупинилося під час проходження ВЛК