«Мав надію одружитися, хотів привезти дівчину познайомитися»: 30-річний Герой з Волині загинув у Курській області

Народився 15 грудня 1994 року в селі Велика Глуша Камінь-Каширського району Волинської області.  Дитинство і юність Гембіка Сергія пройшли у селі Велика Глуша. Історію Героя розповіли на сайті Камінь-Каширської громади.

Два брати Олег і Сергій  були заніжені дбайливим доглядом, огорнуті батьківською любов’ю, діти, але їм занадто рано довелося подорослішати.

У 2006 році пішов у перший клас ЗОШ І-ІІІ ст. села Велика Глуша. Сергій навчався у 10 класі, старший на 2 роки Олег уже здобував фах маляра-штукатура, коли від виснажливої хвороби померла мама Світлана. Менше року тому не стало і батька. Втрати найрідніших людей лишили глибокий слід у молодих серцях. Та це тільки зблизило братів: що в дитинстві, що в більш зрілому віці вони стояли один за одного горою і все робили разом. Тож, коли довелося ставати на захист України, поповнили ряди війська удвох. Як не намагався Олег переконати молодшого брата скористатися шансом лишитися вдома, Сергій не схотів розлучатися з єдиною рідною душею в цьому світі за жодних умов. Відтак брати пройшли навчання у Польщі і ввійшли до складу формування Сил спеціальних операцій ЗСУ, яке, зокрема, спеціалізувалося на розвідці, проведенні штурмових операцій та рейдів у тилу ворога. Життя Сергія Гембіка обірвалося 6 січня під час виконання бойового завдання в Курській області. У певний момент протистояння Олег прикрив меншого брата собою, але в долі були свої плани…

«Сергій був дуже спокійним, тихим хлопчиною. Товариський, щирий – він ніколи не відмовив у допомозі і бажав усім добра. У нього було нелегке життя, але він був прекрасною людиною», – розповідають крізь сльози однокласники.

«Відколи усвідомлюю себе, з того часу пам’ятаю і його. Це був той друг, що чекає тебе коло ліжка, поки ти спиш на денний сон. Друг, який чатує тебе коло магазину по дорозі до школи, аби не пропустити, коли ти будеш іти. У початковій школі він пробував писати вірші і навіть зачитував їх мені. На жаль, з плином часу не пригадую тексту, але добре мені запам’яталося, що вони дуже гарно римувалися… Вдвічі складно сприйняти його загибель, адже крім однокласників і односельчан у нього практично нікого не залишилось. Через тяжке поранення Олег знаходиться в госпіталі, тому теж не зміг попрощатися з братом», – ділиться почуттями і щемкими спогадами про найкращого друга дитинства Яна Ковальчук.

Загибель завжди життєрадісного і добродушного Сергія стала справжнім потрясінням і гіркою втратою для тих, хто хоч трохи його знав. Невисокий на зріст, худорлявий, можна сказати тендітний, з іскринкою в добрих очах – він наче за замовчуванням прихиляв до себе людей. І навіть військове прізвисько «Пахан», як називали воїна побратими, звучить по відношенню до нього наче ніжно, авторитетно. А ще він володів неабиякою силою духу і багато жартував, не боявся майбутнього і пережитого. Тільки ризик втратити брата міг вибити його з рівноваги.

«Світла дитина була. Навдивовижу добрий, ніколи на нього ніхто не жалівся. Скільки життя попереду було. Мав надію одружитися, хотів привезти дівчину познайомитися. На жаль, не склалося. Поліг за Батьківщину, – з неприхованим болем у словах переживає втрату хрещеника Галина Хомич. Каже, брати Гембіки завжди були нерозлучні. Працювали разом вдома, прикривали один одного на передовій, адже на позиції, як завше, неодмінно ішли удвох. Не раз завмирала душа хрещеної матері, коли тижнями брати не виходили на зв’язок, а останні звістки й зовсім розбили серце».

Відтепер нашу Україну з небес оберігає ще один Воїн Світла з Великої Глуші –- Гембік Сергій Олексійович. Мешканці громади, не приховуючи сліз, провели свого 30-річного земляка в останню путь. Він був світлом добра і турботи, яке надзвичайно яскраво сяяло, але занадто рано згасло. Втретє зимової днини (саме взимку у засвіти відійшли і батьки захисників) осиротів брат Олег, з яким полеглий воїн ділив усі свої радості й печалі, а пізніше пліч-о-пліч боронив східні рубежі, як і в останні моменти свого недовгого, але сповненого гіркоти життя.

Пасік Любов Іванівна

Читайте також:

• Загинув у неволі: історія полеглого вчителя-Героя з Волині, який майже 30 років навчав учнів
• До останньої миті боровся за життя інших: історія прикордонника Юрія Франка з Волині
• Загинув, прикриваючи побратимів: після декількох місяців невідомості Героя з Волині знайшли похованим на Дніпропетровщині