Василь Богайчук: спогади про полеглого воїна з Волині

14 січня 2024 року на 55-му році обірвалося життя щирого патріота України – оборонця держави – жителя Карасина на Волині Василя Богайчука.

Спогадами про Героя поділилося видання «Нова доба».

Як розповіла староста села Карасин Руслана Ремінська, Василя Панасовича добре знають місцеві жителі, оскільки у свій час він працював вчителем математики і в Прилісному, і в Карасині.

«Дуже розумний був чоловік. А ще добрий і компанійський, – каже пані Руслана. – Сімейне життя у нього не склалось, але своїх двох доньок любив та підтримував із ними взаємини. Двічі воював – перший раз коли підписав контракт, вдруге – по мобілізації. Обидва рази демобілізовувався через стан здоров’я. Вже міг вийти на пенсію, але йому трішки не вистачало стажу, тому останнім часом працював опалювачем в котельні Карасинської гімназії».

«У школу Василь пішов у 7 років. Коли для ознайомлення зібрали дітей, вчителька запитала, чи хтось знає букви або вміє рахувати. Вася сказав, що вміє читати і почав читати газету, – пригадує старша на 10 років його сестра Любов Панасівна. – Навчання давалось Василю дуже легко. Миттю робив уроки та йшов по справах. Мав багато товаришів. Наша хата в Карасині була крайньою у селі і поруч знаходився великий грудок, де збиралися діти різного віку з багатьох вулиць. То вони все чекали Васю, щоб з ним у щось пограти».

Після шкільного навчання у Карасині та Прилісному, з легкістю вступив у Луцький педагогічний інститут на фізико-математичний факультет. Через два роки навчання парубка призвали в армію. Служив у м. Торезі (нині м. Чистяко́ве) на Сході України, був зв’язківцем. Брав участь у ліквідації наслідків землетрусу у Вірменії в місті Спітак у 1988 році.

Коли отримав диплом про вищу освіту, одружився з дівчиною-однокурсницею Нелею. Деякий час спільно працювали і жили в Колках, звідки родом дружина. Пізніше переїхали на проживання в Прилісне, де винаймали квартиру. Тоді Василь Панасович працював у Прилісненській школі.

За деякий час, коли двоє доньок були школярками, через сімейні негаразди подружня пара розлучилась. Пан Василь проживав сам у батьківській хаті в Карасині, деякий час працював у місцевій школі. А дружина із дітьми подалися до Колок. Обидві доньки – Інна та Настя – закінчили школу із золотими медалями та престижні вузи. Чоловік підтримував стосунки і з дружиною, і з доньками. Чим міг, допомагав.

Василь Панасович ще до війни почав хворіти і сестра з чоловіком допомогли йому зробити операцію.

Як розповіла пані Любов, у 2020 році Василь пішов служити за контрактом у Володимир-Волинську військову частину, мав звання сержанта, виконував завдання на Півдні України. Після вторгнення росії, був мобілізований та потрапив у 63-ю бригаду. Служив на Миколаївщині. Відповідав за радіостанції і роздавав координати для мінометних розрахунків. Не раз був на «нулю».

– У 2022 році на 9 травня було пряме потрапляння в місце, де перебував брат, – каже сестра Захисника. – Але дивом залишився живим, отримавши лише контузію. А антену від радіостанції потім знайшов метрів за шістдесят. Ще не раз прощався із життям. Телефонував часто, але нерідко зв’язок був поганим, через що я дуже сильно переживала. Розповідав про втрати побратимів. У нього був товариш із Старої Вижівки. Коли відпочивали в хаті, прилетів снаряд, пробив стінку і друга не стало… Демобілізувався брат через проблеми із серцем. Ми з чоловіком допомогли йому частково зробити ремонт у батьківській хаті. Ще він хотів поїхати до нашого старшого брата в Годомичі».

Провести краянина, який відважно боронив країну, до місця вічного спочинку завітали небайдужі жителі громади, односельці, однокурсники, вчителі Прилісненської та Карасинської шкіл, представники місцевої влади та Першого відділу Камінь-Каширського РТЦК та СП. Слова підтримки висловив секретар Прилісненської сільської ради Павло Мельничук.

Щирі співчуття рідним та близьким. Слава Україні! Героям слава!

Сергій ГУСЕНКО

Читайте також: