«Ви боретесь з великим злом»: як шведи допомагають українцям
Ранок кінця лютого. На територію Люблінського науково-технологічного парку заїжджає колона авто. Серед них – легкові автівки з причепами-генераторами, вантажівки з великими генераторами, швидка, великі вантажівки, авто супроводу з України. Цього разу гуманітарний конвой, який прямує в Україну, їде через Польщу транзитом. Усю допомогу зібрала низка організацій у Швеції, яких об’єднав фонд «Ukrainahjälpen Filippus». Майже 30 років він співпрацює з волинським благодійним фондом «Шведський центр допомоги».
Зустрічати 15 авто зі Швеції до Любліна поїхав керівник «Шведського центру допомоги» Сергій Порохнавець.
«Ми вже майже 30 років співпрацюємо з ними. Друге авто, яке в’їхало в Україну після 24 лютого - це був наш автомобіль. Тоді жодна страхова компанія не дозволяла, щоб транспортні засоби їхали в Україну. Тоді ми брали тут вантажівки, їхали на Ягодин, брали документи у військовій адміністрації і перевантажували допомогу з одного авто в інше. З перших днів війни у нас мешкають переселенці, вони нам в цьому активно допомагали.
За цей час ми передали більше 2 тисяч тонн гуманітарної допомоги: продукти харчування одяг, медичні препарати. Лише ця організація, яку ми сьогодні зустрічаємо передала тисячу тонн допомоги, близько 20 реанімобілів 5 авто з генераторами.
І зараз нам телефонують багато організацій, нещодавно приїжджав вантаж від організацій з Голландії, Південної Кореї», - розповідає Сергій Порохнавець.
З його слів, це найбільший конвой, який досі приїжджав до України зі Швеції. Коли ж керівники Люблінського воєводства дізналися, що вантаж їхатиме через їх територію, попросили теж про зустріч, аби побажати удачі і подякувати шведам за допомогу українцям.
Віцемаршалек Люблінського воєводства Збігнєв Войцеховскі розповідає: війна в Україні торкнулась і його. Адже його дружина – львів’янка, а її брат нині воює в окопах. Також він пригадав, що двоє поляків загинуло внаслідок падіння ракети на території Польщі. Цього всього не було б, якби не напад Росії на Україну.
«Нічим не можна виправдати цю агресію, яка схожа за суттю на монгольські навали, коли загарбники мордували ґвалтували, грабували, вивозили дітей. І ви сьогодні допомагаєте перемогти у цій справедливій битві, в якій українці захищають свою землю. Росіяни мають одну мету: бути імперією. Якби це була імперія добра, ми могли б ще погодитися але то є імперія зла, знищення грабежу і мусимо всі разом повстати», - звернувся він до шведів і на знак пошани подарував синьо-жовту стрічку, яку носив на лацкані свого пальто, одному з керівників фонду «Ukrainahjälpen Filippus» Бертілю Шьострему.
Згодом віцемаршалек зізнався: самотужки Польща не могла б допомогти Україні, тому допомога з інших країн – надзвичайно важлива.
«Польща замала і заслабка, щоб самій допомагати Україні. Але наш президент Анджей Дуда і наш прем’єр-міністр Томаш Моравецький стали лідерами коаліції, яка помагає українцям в боротьбі з цими бандитами. Це і військова, і дипломатична допомога», - зазначає він.
За рік через Люблінське воєводство проїхало чотири мільйони українців, які втікали від війни. З них приблизно 150 тисяч залишились тут. Решта повернулися додому, або виїхали в інші країни. Воєводство постійно доправляє допомогу до України: продукти харчування, взуття, турнікети, кровоспинні препарати.
«Я щоразу кажу, що ми не повинні зупинятися, бо Україна мусить перемогти. Тому бажаю всім українцям перемоги, а після перемоги миру», - каже він насамкінець.
Наприкінці зустрічі маршалеку передали презент від керівництва Волинської ОВА, а той побажав усім щасливої дороги і конвой рушив далі.
Таку велику допомогу вдалося зібрати, об’єднавши декілька організацій у Швеції. До цієї поїздки дехто з учасників навіть не були між собою знайомі, лише спілкувалися телефоном. Усіх разом об’єднав фонд «Ukrainahjälpen Filippus».
Керівники фонду Бертіль Шьострем і Мікаель Йонссон розповідають, що з початку повномасштабного вторгнення обсяг допомоги виріс удесятеро, порівняно з усіма попередніми роками співпраці. Привозили продукти, речі медичного призначення, авто швидкої допомоги, реанімобілі і генератори.
«Рівень допомоги і бажання збільшився в зв’язку з війною. Але справа в тому, що ми працюємо в Україні вже 30 років, з них 27 – з Сергієм. Змінилась лише інтенсивність і обсяги. Те, що на мене вплинуло за останній рік – це самі українці, ваше бажання та ваша організованість в бажанні захистити свою країну. Я вражений цією волею. Не знаю як би шведи відреагували, якби в них почалась війна, сподіваюсь так само як і ви. Протягом 30 років ми помічали, як українці змінювалися. Спершу вони робили те, що їм казали, тепер вони самі ухвалюють рішення, беруть ініціативу в свої руки і мають дух винахідливості», каже Мікаель Йонссон.
Як додає Бертіль Шьострем, зупинятися вони не збираються, а навпаки – хочуть розвиватися.
«Ми 27 років співпрацюємо з благодійним фондом «Шведський центр допомоги», і тепер бачимо, що є потреба в потужному складському приміщення професійного рівня. Тому весною ми збудуємо склад, щоб ще ефективніше працювати. Звичайно, ми також будемо розвивати містечко переселенців», - розповів він.
«Я сподіваюсь, що ця війна скоро закінчиться. Тоді допомога зміниться. Зараз наша мета – допомагати, щоб перемогти. Але в майбутньому вона буде націлена на те, щоб відбудувати Україну. Це буде інший рівень допомоги. Але для цього ми повинні мати хаб, який буде працювати і передавати допомогу. І Луцьк - ідеальне місце для такого хабу. Ми зараз розбудовуємо нашу інфраструктуру в транспортному напрямку. Зараз ми привезли вантажне авто, яке залишиться в Україні і буде надалі використовуватися для перевезень по країні, потім ми привеземо ще вантажівки», - зазначив Мікаель Йонссон.
Цього разу в Україну їде авто швидкої допомоги. Як розповів Сергій Порохнавець, його відправлять в зону бойових дій для евакуації поранених.
За кермом «швидкої» - Томмі Карлсон і Йоран Вестман. Обоє - працівники швидкої допомоги у місті Ерншельдсвік. Для Томмі це друге авто, яке він особисто перевозить в Україну. А до початку війни він приїжджав в Україну працювати після Чорнобиля.
«Я хочу сказати, що ми почув себе привілейованими людьми: нас викликають, що хтось палець вдарив на нозі. Те, що ми бачимо у вас, це просто не вкладається в голову, і тому ми робимо все, що можемо зробити, щоб полегшити ситуацію. Коли ми кажемо нашим колегам, що збираємо допомогу для українців, вони миттєво реагують», - відповідає Томмі Карлсон на запитання як фаховим медикам, чути і усвідомлювати те, що в Україні люди гинуть від куль, бомб і осколків.
Для Йорана Вестмана - це перша поїздка в Україну. Аби приїхати сюди він взяв відпустку.
«Томмі мені передзвонив і я миттєво відчув поклик серця, що треба їхати. Я бачу, наскільки складна ситуація в Україні, і це мене спонукає на ці дії. Найменше, що я можу зробити - це приїхати сюди. Це настільки велике зло з яким ви боретесь, і ми повинні його перемогти любою ціною. Тож, якщо ця швидка зможе допомогти – це буде чудово», - каже він.
В автомобілі – двоє ношів, які передали колеги медиків, коли почули, що їм бракує для поїздки. Одні такі нові ноші коштують до 10 тисяч євро. Також тут є шоломи, які обов’язково мусять носити в Швеції медперсонал в разі виклику на ДТП чи пожежу.
«Ті зусилля, які ми прикладаємо, щоб перевезти це сюди, це ніщо. Ми просто сидимо за кермом і їдемо», - кажуть Йоран та Томмі.
Крім вантажівок з продуктами харчування і автомобіля швидкої допомоги в цьому конвої їхали авто з потужними пересувними генераторами на 150 кВт, від яких можна заживлювати великі інфраструктурні об’єкти. Також приїхали два військових авто, на причепах яких є теж генератори, потужністю 120 кВт. Одне з цих двох авто з генератором на борту передали по приїзду ОЗСП «Любарт».
Генератори – це ініціатива релігійної громади шведського міста Кальмар, в рамках проєкту «Power up Ukraine», яка й організувала купівлю п’яти потужних генераторів для України.
«Наш вибір - тільки генератори. Це машини всюдиходи на борту 150 кВт генератор. І є менші на 120 кВт. Ми веземо ще 15 генераторів меншої потужності - 15 кВт. Генератори дуже широко використовуються у Швеції, але ми вважаємо, що тут вони потрібніші», - розповідає Ленард Якобсон.
Також до України приїхали 5 мобільних генераторів-причепів до легкових авто. До цієї ініціативи долучилися організації «Серце до серця» та «GMIS».
Мікал Юмель з фонду «Серце до серця» розповідає, що його організація займалась допомогою в Болгарії, Румунії, Албанії. Коли в Україні розпочалась повномасштабна війна, вони почали шукати партнерів в Україні, щоб долучитися до допомоги. У них уже є партнери в Одеській області, на Київщині, а тепер – і в Луцьку: завдяки співпраці з «Ukrainahjälpen Filippus», фонд «Серце до серця» став партнером «Шведського центру допомоги».
«Коли почалася війна, це мене дуже боляче вразило, було важко повірити, що це сталося і потім миттєво ми перемкнулися на питання «Що ми можемо зробити?». Ми не мали мережі волонтерів в України і почали питати, хто кого знає. Наша мета - щоб всі люди могли мати життя, повне цінностей. Наше завдання - боротися з бідністю, несправедливістю, показати наше співчуття. Потужні генератори, які приїхали - це дуже чудово. Я бачу, що вантажі, які везуться і будуть ще привезені – це ефективна допомога. Ми продовжимо працювати з усіма країнами, з якими працювали раніше, але ми більше будемо фокусуватися на Україні.
Коли виникають якісь катаклізми в світі, то увага до них зазвичай прикута декілька тижнів. Це погано. Всі лише спочатку «горять» допомогою. Але про ситуацію в Україні досі не припинили говорити. Коли ми розмовляємо з нашими співвітчизниками, вони кажуть: нам болить серце.
Ви географічно дуже близько до нас, ми говоримо що ви – Європа. І те, що тут відбувається - це пряма загроза принципам демократії і всі хвилюються. Україна повинна залиш Україною, суверенно державою», - каже він.
Фредерік Хальстенсон з міста Сундсвалль працює в організації «GMIS» і допомагає «Ukrainahjälpen Filippus».
«В мене девіз: «Якщо можеш – роби». Я більш ніж переконаний, що якби Швеція опинилась в такій ситуації, як Україна, українці нам би теж допомагали. Те, що даєш – те й отримуєш у відповідь», - каже він.
Того дня, коли конвой ще був у Польщі, на території України вчергове пролунала повітряна тривога. Коли Фредерік Хальстенсон про це почув, то зазначив: «Для нас це ненормально, і щоразу, приїжджаючи, ми хвилюємось. У Швеціїї часом лунають навчальні сирени, і ми не можемо звикнути. Це неправильно, що зараз лунають сирени в Україні і триває війна».
Читайте також:
- Біля лісу та озера: у містечку для переселенців на Волині живе майже пів сотні людей
- Зруйновану луцьку підстанцію оглянули європарламентарі. Що ще було в програмі візиту?
- Волинян кличуть на другий курс навчання Центру воєнної підготовки цивільних