Від війни – у віддалене село на Волині: історії переселенців, які через війну повернулися в старі батьківські оселі

Суспільне дізнавалося історію пенсіонерів, котрі через війну покинули рідні домівки та повернулися в старі батьківські хати на Волині.

Більшість хат у Надрічному – це пустки. Тут немає ні магазинів, ні автобусного сполучення. Сюди, у волинське село, через повномасштабне вторгення РФ в Україну з Мелітополя Запорізької області переїхав 67-річний Михайло Луц. Тут оселився у старій батьківський хаті.

Михайло Луц розповів: він – колишній військовий, тому через російську окупацію йому довелося залишати свою квартиру в Мелітополі й шукати іншої домівки. Аби виїхати з Запоріжжя, чоловік пройшов 21 пост.

«Старший син їхав по роботі у Вінницю, він мене забрав. Тоді було тяжко. Перевіряли документи, паспорти. Ще у мене питали: «Де твоє пенсійне?» А у мене ж пенсійне військове, то я мусив його десь заховати. Кажу: «Немає, я згубив». А сина то перевіряли, роздягали, дивилися татуювання, чи не азовець», – сказав Михайло.

У село Надрічне Михайло Луц приїхав у червні торік. Чоловік – вдівець. У хаті, яка була зачинена майже 20 років, живе сам: навів лад, облаштував побут, провів інтернет.

«Першим ділом зробив собі зв'язок, щоб я міг зв’язуватися із дітьми. Стелю, усе робив, бо ж усе сипалося. Ці доріжки, коври – усе було біле. Грубку переробив, бо було таке занедбане. Це гаряча вода, ось біжить. Вниз холодна», – сказав пенсіонер.

Біля хати пенсіонер висадив грядки з картоплею і зеленню.

До пенсії, говорить Михайло Луц, служив у військовій авіації, ще 2014-го року допомагав нищити ворога. Зараз каже: хоч у селі тихо, але тривога не відступає.

«То тиск піднімається, а лікарні ж немає і лежиш, думаєш – хоч би дожити до білого дня. Син залишився ще там на тимчасово окупованій території, не зміг виїхати, то переживаєш», – зазначив переселенець.

Михайло Луц додав, що мріє про закінчення війни, повернення до рідного Мелітополя та зустріч із синами.

Неподалік обійстя пана Михайла проживає Любов Глушкова з чоловіком. Батьківська хата стала для родини місцем порятунку від повномасштабної війни. Ремонт у хаті, де живуть нині, сказала жінка, ще до війни зробив її брат, який проживає у Росії.

«Зразу ми були трішки на ножах, звичайно, а зараз що ж. Тихо-мирно. Ні про що: город, як здоров’я і все», – сказала переселенка.

У Надрічне Глушкові приїхали торік у березні з Кривого Рогу. Зі слів Геннадія Глушкова, в селі подобається, але хотілося б з кимось поспілкуватися, аби було веселіше.

«Додому хочеться, звичайно. Там часто тривоги з 8-го поверху у підвал і туди сюди тільки. Ліфт тоді ж не робить як тривога, і тільки туди-сюди, а в мене ж ноги болять, поліартрит», – каже пенсіонер.

Зі слів Любові Глушкової, отримують гуманітарну допомогу у районі, планують лишатися на зиму в Надрічному, тому посадили город: «Часничок, цибулька, он огірочки посходили».

Любов Глушкова додала: хотіла б після перемоги повернутися до рідного Кривого Рогу.

Люди, котрі приїхали до громади із зони бойових дій, отримують допомогу, – розповіла виконувачка обов'язків Боровненського старостинського округу Олена Клімчук.

«Залишилося у Надрічному двоє, у Боровні – сім’я, мама з чотирма дітками і в Житнівці мама з дитинкою. Кожного місяця оновлюють області. В яких іде зона бойових дій, ті отримують. Якщо воно підлягає, то ті отримують», – додала посадовиця.

Читайте також: 

• «До 12 вибухів за ніч, це було дуже важко»: переселенка з Харкова почала життя спочатку у Луцьку
• Терпи, ти - дружина Героя: переселенка втекла через насильство з боку чоловіка-військового
• «Допоможи, бо я знову вижив... »: волонтерка з Луцька рятує воїнів на передовій