«Я – на стороні Життя»: історія військової з Луцька на псевдо «Мавка»

Про військову розповідає видання Перший.

Чому Мавка

«Хлопці почали мене так називати, коли не раз спостерігали, як я добре орієнтуюся у лісі. Без компасу та карти я не блукаю, завжди віднайду потрібну стежку та напрямок. Вони дивувались і запитували, як мені це вдається, а я віджартовувалась, що мені допомагає знайти дорогу Лісовик. Так і стали мене називати Мавкою, лісовою донькою.  

А взагалі служу в Збройних Силах України за контрактом з кінця 2016 року. Мене запросили у військо самі ж військові, з якими я довго комунікувала як волонтер. Це сталося, коли я працювала в Центрі допомоги учасникам АТО і як представник цієї організації захищала інтереси військових у громадській раді при Волинській облдержадміністрації.

Окрім того, за роки активного волонтерства я добре вивчила військовий світ, логістику та сферу матеріального забезпечення.  Тому це була для мене можливість реалізувати безпосередньо у війську свої досвід, набуті знання та вміння», - розповідає Тетяна.

Контракт передбачав здобуття військової спеціальності, первинних бойових знань, здачу нормативів, володіння зброєю.

«Все це я успішно пройшла, і полігон, і навчання, на рівні з усіма» - Тетяна усміхається. 

Тепер вона займається матеріально-технічним забезпеченням особового складу своєї частини. А це передбачає отримання та видачу речового майна (одягу, взуття, спорядження)  побратимам для несення служби, як тут в тилу, так і на фронті.   І звісно вона не полишає далі волонтерити та підтримувати своїх друзів, рідних на передовій.

«Я з ними багато спілкуюся. Багато з них, на жаль, уже в Небесному воїнстві. Деякі з них отримали важкі поранення, втратили руку чи ногу, мають контузії та уламкові поранення. Ці розмови, окрім усього,  дозволяють мені зрозуміти потреби бійців на війні», - каже жінка.

Чому волонтери збирають на аптечки і чому термоковдри рятують у спеку

«Хлопці з власного досвіду розказують, в яких умовах і як використовують тактичні аптечки. Проаналізувавши всю інформацію та порадившись із медиком в моїй частині, я склала список необхідних в аптечці медичних засобів, щоб не закуповувати непотрібних речей та даремно не витрачати людських грошей.  

Наприклад, побратим, який втратив руку через скид із FPV (крім цього, отримав множинні уламкові поранення та один з уламків пробив легеню) розповів, як він діяв. Його побратим загинув, він лишився сам у полі, тож передав по рації, що він 300-й і має критичну кровотечу. Все, що він в тому диму і пилюці, в очікуванні нового нальоту, міг зробити, це накласти турнікет. Йому по рації розказали, куди він має самостійно виходити, і він зміг, дякувати Богу, доповзти до своїх.

Звісно, що ні він, ні його побратими в таких умовах не могли та й не вміли правильно використати оклюзійну пов’язку та декомпресійну голку, а тим паче безглуздо звісно ж було б під обстрілом бинтувати численні ушкодження від осколків. Тож я прийшла до висновку, що найважливішими медичними засобами в аптечці первинної самодопомоги є кровоспинні засоби - турнікети, компресійні бандажі та гемостатичні бинти. На щастя, нині українські виробники такі як «СІЧ» та «Гемостатик» виготовляють якісні  комплектуючі для тактичних аптечок і за прийнятними в наших реаліях цінами. Окрім того, всі ці засоби неодноразово уже випробувані в бойових умовах та не раз рятували наших воїнів.

Іще один важливий для себе висновок я зробила щодо важливості компресійних бандажів та гемостатичних бинтів завдяки історії друга, котрий отримав рвану рану ноги, але без критичної крововтрати. І, на щастя, його побратими, котрі були поряд, замість накласти турнікет, використали кровоспинний бинт та компресійний бандаж, чим зупинили кровотечу, і при цьому - що дуже важливо - не зупинили кровообіг в нозі. Евакуаційний екіпаж прибув аж через одинадцять годин і якби був накладений турнікет, медики змушені були б ампутувати ногу чоловіку, а так нога була врятована.

Важливими засобами в аптечці є атравматичні ножиці для розрізання одягу, спорядження, а також термоковдри. Один із бойових медиків на занятті із тактичної медицини розповів, як уже стабілізовані хлопці, з наданою первинною допомогою та зупиненою кровотечею, помирали  в стабілізаційних медичних пунктах від гіпотермії. Простіше кажучи - вони замерзали. І це було влітку за 30-градусної спеки. З’ясувалося, що при пораненні та значній крововтраті температура тіла падає нижче необхідного рівня для забезпечення нормального обміну речовин та функціонування організму в новому стані.

Тому поранених необхідно зігрівати незалежно від температури повітря. Тож основними первинними складовими допомоги є - зупинити кровотечу, перевірити дихальні шляхи і обгорнути термоковдрою, щоб зберегти тепло». 

«Раджу цивільним носити аптечку»

«Не тільки військові повинні мати при собі базову аптечку з турнікетами й кровспинними засобами, а й цивільні. В країні війна, досить часті загрози ракетних обстрілів та нальотів Шахедів. Треба мати в сумочці (рюкзаку) турнікет, компресійний бандаж та гемостатичний бинт. Я зі своєю аптечкою не розлучаюсь із 2014. І не раз ця аптечка мені ставала в нагоді. Одного разу, коли відпочивала з друзями у Львові, смакуючи львівською кавою, довелося зупиняти посеред вулиці кровотечу жінці , котра не побачила в стіні будинку великий штир і розірвала ним ногу. Добре, що все необхідне було під рукою і ми змогли вчасно зупинити крововтрату та передати постраждалу медикам».

Волонтерство як потреба

«Я малюю, щоб зібрати кошти на необхідні речі побратимам. І це моє моральне переконання, що так правильно чинити в реаліях  воєнного часу – робити, що можеш і що вмієш задля підтримки фронту. Фарби, пензлі я завжди купую за свої гроші, бо вони швидко витрачаються. Хлопці сміються, коли кажу, що знову змалювала пензлі.

Я і з донькою та сином постійно докладаємо щось від себе, наприклад, сьогодні ми не попили кави чи відмовилися від покупки смаколиків, а зекономлені гроші закинули на волонтерський рахунок. Мої діти у волонтерській діяльності з 2014 року разом зі мною, тому немає потреби нам це обговорювати – ми тут заодно. Так само було і з цією «тисячею Зеленського» - діти відразу сказали, що свої тисячі хочуть передати на Збройні Сили України».

Не всі благодійні фонди правдиві

«Я дуже прискіпливо ставлюся до тих, хто збирає кошти на ЗСУ. Досвід маю з 14-го року і розумію, як розставляти пріоритети, визначати, що більш важливе, а що менш, як звітувати та тримати кошти в порядку та використовувати їх на дійсно потрібні речі. Є благодійні фонді та організації, які зловживають у своїй волонтерській діяльності, допомагають заради власної репутації, в погоні за нагородами та відзнаками і за кількістю втрачається якість тієї роботи. Поважаю тих, які звітують і працюють прозоро та максимально корисно і там, де це дійсно потрібно. 

Є благодійні фонді та організації, які зловживають у своїй волонтерській діяльності, допомагають заради власної репутації, в погоні за нагородами та відзнаками.

Я та мої друзі-волонтери у свій час, керуючи БФ «Волинь SOS», намагались вивчати кожну ситуацію окремо, допомагати конкретним підрозділам, військовим для виконання визначених завдань. Тоді  я була впевнена, що зібрані гроші витрачались на потрібні речі, які працюють на максимум і дають потрібний результат.  І це важливо - вкладати гроші максимально раціонально. До слова, БФ «Волинь SOS» і досі потужно працює і допомагає нашим військовим, завдячуючи новим керівникам та волонтерам, а це Дмитро Василенко, Наталія Ариванюк та інші.

До прикладу, я звернулася до одних благодійників, щоб допомогли купити антени на ударні бойові дрони. Ці антени дуже дорогі, але завдяки їм ці дрони здатні летіти попри вплив ворожих РЕБів і можуть зачистити від ворога велику територію та зупинити наступ важкої техніки. І в цей час ті благодійники віддали перевагу покупці FPVшок, бо їх на цю суму можна придбати більше – а це одноразова річ! Вона полетіла – зробила маленький скид – і її нема! На щастя, мені вдалося завдяки донатам небайдужих людей, реалізовуючи свої шопери, зібрати необхідну суму та придбати одну антену.  

БПЛА, на якому вона була вмонтована, з відмінними результатами відпрацював із червня по листопад. Пілоти з любов’ю називають його  «наш ветеран»! Це про те, щоб не гнатися за кількістю, а все ж таки спрямовувати зусилля на ефективність, потрібність, визначати спектр завдань, які виконуватимуться, та на результативність». 

Деякі збори грошей проводять даремно

«Мене тригерить, коли відкривають збори коштів, щоб придбати одяг та взуття окремому військовослужбовцю. Оскільки я безпосередньо служу в підрозділі матеріально-технічного забезпечення, знаю з власного досвіду, що мобілізованим видається усе необхідне. Бувають звісно проблеми з розмірами. Але в переважній більшості на бойові позиції воїни їдуть з базовим запасом необхідних речей. Часи, коли військові були босі, голі і голодні давно минули.

Звісно, якщо у підрозділі є недобросовісні керівники, які недбало ставляться до постачання й забезпечення особового складу, то виникають проблеми із забезпеченням. Тоді військові звідти звертаються за допомогою до волонтерів. Але в цій ситуації було б добре, якби вони разом поставили питання перед своїм командиром, а не перекладали збір на плечі волонтерів.

Є інший бік даної ситуації, коли військовослужбовця не влаштовує якість виданого майна і він хоче, до прикладу, берці Law чи HAIX, куртку M-Tac, то я вважаю, що це особисте бажання військового, яке він має вирішувати самостійно. Я особисто так роблю, купую собі все сама, якщо мене щось не влаштовує. І це правда  – багато що військові купують за своє грошове забезпечення, за «бойові» - ремонтують за них техніку, заправляють бойові автомобілі, купують комплектуючі до дронів та багато іншого».

Є страшна прірва між українцями

«А найболючіше спостерігати, як росте прірва в суспільстві. Останнім часом стає все важче збирати гроші на потреби ЗСУ. А війна іде! Зазвичай донатять одні й ті ж самі люди. Хтось більшими сумами, хтось по 20, 50 гривень, але регулярно. І я розумію, як нині цим людям важко відірвати ті гроші від себе та своєї сім’ї, коли ціни на все невпинно ростуть.  

Розумієте, я не маю морального права витрачати бездумно людські гроші на непотрібні, неважливі речі. Я несу відповідальність за кожну копійку перед тими, хто допомагає і я хочу, щоб кожна та копійка наближала нас до Перемоги. Бо  повірте, відправляючи гроші на волонтерські рахунки, люди часто обмежують себе та свої потреби. Можливо вони й хочуть купити кращі чобітки зимові, щось із одягу, якісь смаколики чи дитину зводити в розважальний центр, але в них є розуміння, що там на війні є речі важливіші, без яких тут у тилу можна жити.  

На жаль, ті хто можуть допомагати і донатити великі суми, байдужі до війни, вони на війні заробляють, будують своє щасливе успішне життя. Вони бездумно витрачають такі потрібні кошти на розваги, дорогий одяг, відпочинок. Їм байдуже те, що відбувається в країні. Мене це дуже засмучує – це страшна прірва між людьми. В кого рідні, близькі на війні – ті війну проносять через серце , вона з ними щохвилини і вони усіляко намагаються зберегти життя своїм близьким. А є такі ,в яких не має війни в житті, у них все добре…

Моєму сину 16 років і ось що він зауважив! Мовляв, ми з 2014 року на війні і в ті роки деякі чоловіки не хотіли йти захищати Україну, ховалися. Минув час і зараз державу захищають хлопчики, які були підлітками в 2014 році.

«Зараз знову повторюється теж саме. Невже ті ухилянти-чоловіки не розуміють, що вони крадуть майбутнє у своїх дітей. Не всі їхні діти зможуть втекти за кордон. І їм доведеться стати на захист!» - такий висновок зробила моя дитина.

І справді, ті хлопчики, котрі зовсім юними приходили до нас із своїми батьками плести маскувальні сітки, збирати посилки на передову, зараз уже безпосередньо беруть участь у бойових діях як військові.

І багато, хто з них уже отримав важкі поранення, втратив кінцівки, а деякі загинули... Я ж їх пам’ятаю хлопчиськами.  Це справді так діє - якщо зараз ми як батьки не захистимо наших дітей, не дамо відсічі ворогу, то наші діти через кілька років так само візьмуть зброю до рук - і мій син теж - і підуть воювати».

«Я завжди на стороні Життя»

«Я завжди на стороні Життя. І буду робити все, що можу, щоб те життя хлопцям вберегти.  Організовую аукціони, збори, розіграші. Продаю картини, шопери зі своїми малюнками. На художника не навчалася, але в мене виходить, малюю як відчуваю серцем.

Завдяки своїй творчості, пензлям та фарбам мені вдалося зібрати кошти та придбати іще на початку повномасштабної війни у 2022-му і бронежилети, і шоломи, і розвантажувальні ремені, приціли нічного бачення та тепловізори. 

Вдалося зібрати кошти на два автомобілі для розвідбатів.  А цього року, завдяки тому, що малювала і розігрувала за донати свої вироби, мені вдалося придбати антени на ударні БПЛА, автомобіль, Старлінки, плитоноски для бійців однієї механізованої бригади. Запустила збір коштів на РЕБ, але повної суми не вдалося зібрати, хоч дуже хотіла! Важко йшов збір.

Ті, хто постійно допомагають, уже виснажені.  Ті ж, хто має ресурси, зайняті підготовкою до новорічних святкувань. Я лише назбирала третину необхідної суми. Та й за час збору РЕБ дуже подорожчав. Тоді я порадилась із військовослужбовцями підрозділу, якому він був потрібен, і ми дійшли згоди, що на даний момент РЕБ поноцінно не захищає, оскільки вороги удосконалюють свою техніку, обладнання і на їхні осучаснені FPV наші РЕБи не діють.

Тому за ці гроші ми купили тактичні аптечки, укомплектовані кровоспинними засобами, турнікетами та іншим, для наших побратимів, котрі в складі бойової бригади висунулись на лінію бойового зіткнення. Я – на стороні Життя. І роблю все, щоб найбільше тих життів вберегти». 

Читайте також:

• «Орки, які хотіли нашої землі, залишилися в ній»: боєць волинської бригади знищив ворожу позицію та БМП
• Броню пропалило лише раз: військовий волинської бригади про «куницю» у дії
• Батьки й сини: історії двох родин з Волині, що воюють разом у Князівській бригаді