Виховання з міфами, стереотипами та тарганами: психолог пояснила, як це все впливає на дітей та формує суспільство

«Волинська служба новин» розпитала  у психологині Катерини Баришевої чому важливо створити таке середовище для дітей, в якому сексуальність не буде табу, а стане частиною здорового розвитку. Разом ми намагалися розібратися, як  стереотипне виховання у родині та суспільстві впливає на розвиток особистості, як від цього залежить майбутнє країни і, найголовніше, що робити, щоб змінити ситуацію.

Аби розкрити важливість цієї теми, ми всіляко уникали складних психологічних термінів. Натомість говорили та аналізували знайомі багатьом життєві ситуації. Ціллю нашого матеріалу не є поставити всім «поганий діагноз» та відправити на «лікування», а привернути увагу людей до важливих речей, що впливають на наше життя, ментальне здоров’я, особливо, у такий переломний момент для країни.

Катерина Баришева – психологиня, громадська діячка.  До цього працювала у Луцькому молодіжному центрі, де працювала з молоддю та підлітками, зокрема, реалізувала відомий у місті проєкт з фінансової грамотності у школах.

-Вперше ми з тобою почали говорити про сексуальне виховання дітей, коли намагалися розібратися, чому жертви сексуальних домагань в університетах так багато років мовчали. Тоді ти сказала, що це не тільки страх, який заважає молодим дівчатам обстоювати свої особисті кордони, але й відсутність належного сексуального виховання, в тому числі, й - у школах та, навіть, в садочку? Поясни, будь ласка, про що йдеться? Адже багато людей все ще думає, що це їх дітям мають розповідати про секс. І що це несерйозно та непотрібно..

-Так, ми говорили, що протягом десятиліть у нашому суспільстві сформувалися  якісь не зовсім зрозумілі правила. Є чіткий розподіл,якщо чоловік має багато жінок, то він просто бабій. Йому можна. Він - полігамний і все інше. А якщо це жінка - значить вона, вибач, повія  якась. І, зазвичай, коли розбираються якісь питання, чи згалтування, чи насильства, традиційно, чомусь винна жінка. Чоловіки не можуть себе контролювати.  Зараз я кажу  не про розподіл на чоловіків і жінок, просто у нас дійсно немає достатнього виховання. Ти знаєш, я думаю, що це не тільки про сексуальне вихованння. В нас, подивись, взагалі базове виховання, поводження у суспільстві, базове розуміння себе, своїх емоцій, своїх почуттів. Взагалі, елементарні правила взаємодії з іншими людьми на рівні комунікації теж відсутні.

І, елементарно, знаєш, я розбираю таке питання, як конфлікти. Ти будеш боятися конфліктів, бо думаєш, що це таке, щось страшне, треба вникати в наші конфлікти. Разом з тим, це завжди історія про вихід на наступний рівень. Попередні правила нам не подобаються, ми маємо зараз це узгодити. А як узгодити, якщо люди не вміють конфліктувати, бояться цього. Тому що там треба придумувати нові якісь правила, якісь нові традиції, розумієш? Не вміють люди конфліктувати навіть.

-Давай ми пояснимо нашим читачам, що таке сексуальне виховання і на що воно впливає у дорослому віці? Бо ж багато людей до кінця не розуміє про що ми тут розповідаємо..

 - Кожна людина має своє виховання. Вона вийшла з якоїсь сім'ї. Вона має свої моделі поведінки.  Як програмування нашої свідомості, нашого мозку. Тож далі ця особистість починає себе певним чином поводити. І коли щось виходить не ок в житті. Немає реалізації. Немає грошей. Немає стосунків. Це означає, що програмне забезпечення застаріло  Це, правда, дуже широке поняття. І воно включає в себе і прийняття свого тіла, і відчуття свого тіла. І розуміння прийняття того, як я поводжуся, ідентифікую себе. Як я сприймаю інших людей, як я їх бачу. Які шаблони, ярлики я на них одягну. Також це поняття включає в себе багато процесів.   Наприклад, взаємодія із собою, з іншими людьми. Загалом, якщо людина не подобається собі. І, в тому числі, їй не подобається її тіло, те, як вона поводиться, рухається, говорить. Тому часто такі люди, коли виростають,  не можуть проявити себе, бо їм страшно. Вони думають, що їх не приймуть, не зрозуміють.  

Для того, щоб людина змогла реалізуватися в кар'єрі, заробити гроші. Для цього вона першочергово має бути в контакті з собою. Вона має прийняти все те, що їй дісталося від природи. Не думати, що в мене зараз от цього, цього нема, а якби було, то я б зараз...  Знаєш, як оце починається. Була б я чуть молодша, худіша, яка там ще.. Є поняття, що людина цілісна вже зараз. Але постає питання, чи вона використовує свій потенціал, енергію, харизму. І це все  будується на сексуальності. Як би це банально не звучало. І, виховання, капець, як напряму впливає на реалізацію людини в житті.   Вау, мені подобається те, що я роблю, мені подобається те, що я створюю. Мені цікаво жити. Я подобаюся собі. Це є пристрасть, це є сексуальність.

Як зазвичай у суспільстві говорять про сексуальність. Що це якась розпуста, чи ще щось. А нам ж говорили:  «Будь скромнішим. Забагато хочеш. Ти трошки свої губи закатай».  І оце все впливає на те, наскільки ми хочемо змінити своє життя.  І приходять потім дівчата дорослі, вже 30-40 років. І кажуть:«Я не знаю, що я хочу робити в житті. Я розгублена. А  з чого взагалі мені почати?»

А все тому, що в дитинстві, коли дитина проявляла свою сексуальність, її зупиняють, накладають постійні заборони. А сексуальність починає проявлятися у 2-3 роки. В той момент, коли дівчинка хоче вдягнути сукню, мамині туфлі на підборах, коли хоче нафарбувати губки. Оце вже прояв першої сексуальності.  Бажання до життя. Вона вчиться взаємодіяти з однолітками у садочку, з собою, світом. І якщо їй говорять:«Ти багато хочеш. Я ж не мільйонер тобі. Так не можна одягатися. На кого ти схожа? А для чого це тобі треба». Потім виростає ця дівчинка, якій з дитинства постійно все забороняли. Вона хотіла спробувати щось в житті, але її умовно били по руках.  І коли ця дівчинка, вже доросла, хоче спробувати мати власну справу, відкрити бізнес, якийсь проєкт зробити. То вона пам'ятає, що їй пробувати навіть не треба, бо в неї нічого не вийде. Тобто, її вже запрограмували з дитинства на невдачі. І от живе вже доросла тьотя, а в неї в голові сидить образ маленької дівчинки, яка боїться.  І цей страх буде проявлятися в усіх аспектах її життя. І в реалізації власних стосунків. Або буде багато претензій до свого тіла, його тотальне неприйняття.  От в мене там вухо не таке. До чого я веду? Що сексуальність – це  як комплекс всього. Пристрасті до себе, до життя, до дітей. Не в контексті сексуалізації, а в контексті установок на життя.

-Сьогодні багато психологів кажуть, що у нас тепер травмоване війною суспільство...

 -Нас постійно тримають у стресі. Знаєш, я думаю, наскільки в нас нове покоління буде мати інший погляд на життя. Наприклад, коли в моєму дитинстві по вулиці їхали автомобілі і сигналили, це означало велику радість. Весілля, класно, діти вибігали, можна було цукерку отримати, я- дівчина з села, то знаю усі традиції. Можна було піти у запорожці. А сьогодні, коли сигналить автомобіль на вулиці... То моя дитина підбігає до вікна і кладе руку на серце.  І скільки такого буде в нашому суспільстві.

Я коли почала вчити психологію, то почала розуміти, як люди думають, чому вони так себе поводять. Чому вони роблять такі дії. І знаєш, до якого я висновку  дійшла? Що в нашому суспільстві, конкретно говорю зараз за Україну. Люди, виростаючи, перетворюються на 30-40-60-літніх тьоть і дядь, які ментально лишаються підлітками, неспроможними аналізувати те, що відбувається і приймати адекватні рішення. Ну, бо ж як це говорити про свої проблеми з психологом? Ти ж маєш бути мужиком!  Діти ростуть в цьому середовищі. Вони наслідують те, що їх вчать. А потім переносять ці моделі поведінки у своє життя. І ми маємо таке суспільство.  

А ще у нас настільки сковане суспільство, а от в Європі наскільки люди відкриті. Наше українське суспільство поводить себе з позиції жертви. Адже наш народ завжди боровся. На території сучасної України відбувалися найстрашніші битви та війни. У нас, знаєш, це в крові, в ментальності, в психіці. Просто записано, що ми повинні мовчати, терпіти. Постійна жертовність. А де ж жертва розкаже, як вона хоче? А де ж жертва відстоюватиме свої проблеми? А де ж жертва підніметься і скаже: «Мені не подобається, я не піду з тобою, бо я не буду цього робити». А коли ж жертва вибере кращі умови для свого життя? 

 -Що тоді нам з усім цим робити? З чого почати?

- Взагалі  змінювати системну освіту. І починати з тих базових практичних речей, які точно потрібні кожному.  Чому б не дати дітям базове розуміння своїх емоцій і почуттів. Базова, практична психологія. Те, що вивчають в університетах, таке наукове - це класно, це треба знати для професіоналів. Але, як звичайна людина має це все використовувати? От людина, наприклад, зловила емоцію, їй страшно. Що з нею робити?  З оцим життям, наприклад. Чи сталося горе в житті. Як їй самостійно звідти вийти?  Якщо нікого немає, ніхто не може підтримати. Тобто на базовому рівні, починаючи з дитячих садків, я б почала  впроваджувати конкретні заняття. Як зараз впроваджують англійську мову з дитсадка.  Малювання, якусь математику. Класно, супер, молодці. Давайте, додамо психологію.

-Це має бути якась ігрова форма?

 -Для дітей, однозначно. Я би сказала так, для дітей і для дорослих. Було б класно, звісно, навчатися всім у формі гри. Ну, наприклад, фінансової грамотності. Ми робили проєкт, більше 10 тисяч учасників було в цьому проєкті. І там був формат ігровий, де основою була гра, кеш-фі.  В грі можна помилитися, в грі можна ризикувати. В грі можна стати банкротом або навпаки. І, знаєш, що коли люди отримували ці іграшкові гроші. Вони за них сварилися, як за справжні.  Але чому класний формат ігровий? Тому що мозок в моменті забуває, стираються грані. Настільки він вникає в цей процес.

 Я коли захищала диплом, а моєю темою був вплив сексуальності. Мене представники освіти, які там були, спитали. Одна з освітянок мене запитала: «Як ви думаєте, чи треба це в школу?». А я кажу: «Однозначно». А мені відповідають: « Сьогодні у школі й так все інтегрується». У мене донька ходить у другий клас і я знаю, що не інтегрується. Якісь точкові моменти десь відбуваються. Але, знову це залежить від адмінстрації школи. Але, в селах цього немає, в більшості шкіл теж нема. 

Таке навчання потрібно не просто на рівні - один курс там, один - тут. Це мають бути додаткові уроки, якась позакласна робота. Це має бути обов'язкова історія.  Як окремий предмет саме про психологію. Про сексуальне виховання. Тобто, про розуміння себе.

Якщо зайде Катя просто в школу і запропонує провести лекцію, то це і буде тією точковою роботою. Можливо, моя вчителька підтримає мене. Але це треба робити системно. І, щоб це йшло згори, і було підтримано й ініційовано батьками. Бо це  - великий проєкт, над яким треба дійсно багато працювати. Адже сьогодні ментальне здоров’я суспільства в цілому – важливе завдання.

Також, думаю, що варто почати не тільки з садочків.  Школяри і підлітки також мають бути до цього долучені. Програма має бути розрахована на різні категорії. Корисно було б, щоб дорослі також прийшли і послухали такі лекції. Для того, щоб мама з татом могли пояснювати якісь незрозумілі для дитини речі. Щоб вони, відповідно, по-іншому дивились на це все. Але тут знову ж питання, скільки  людей готові визнати, що вони, можливо, щось не так роблять. Це - серйозний крок.

З дитиною набагато простіше. Бо навчити, пояснити дитині однозначно легше.  З дорослими - складніше. Щось має статися у їх житті, щоб вони прийшли до цього. Треба зробити крок або докласти зусилля.

Просто треба елементарно розповідати дітям. Що з тобою відбувається, як змінюється тіло, що в тебе є органи. Це не соромно мати. Цеь- нормально, це є природньо.

-Що діти беруться з капусти, чи їх принесли лелеки. Це не варіант??

-Мене запитували батьки, коли дитині треба починати розповідати про секс. Каже: «Моїй дитині одинадцять, коли почати з нею про це говорити?». Я відповідаю: «Пізно, бо треба у п’ять років це робити».  Дивись, поясню, чому у нас зараз настільки розвинене, скажімо так, інформаційне поле. Що ти не заблокуєш все дитині. Дитина піде в школу, в садок. І там хтось вже розкаже і покаже. Але вже свою версію. То хай перша інформація буде від мами або від тата. І така, як вона повинна бути. Без викривлення, без осуду. Без критики, без приниження. Просто, як факт.  Дивись, в тебе оце є, оце розвивається. З тобою все нормально. І кожна частинка твого тіла, це все ок. Знаєш, бо як теж дітей там вчать. Там що, якась частина. Це там ненормально.  Дитина ще не знає, як це взагалі. А їй купу різних заборон вішають. І тут ця дитина починає думати, що вона якась не така..  А потім вона виростає з цими всіма штуками. І стає закомплексованою. Бо немає виховання ніякого.  Все виховання в інтернеті. Це - максимум.  

 А далі батьки починають порівнювати свою дитину.  Коли кажуть: «Наталка отримала 10 балів. Ти чого 9? Чого не 10?. Наталка вже університет закінчила, заміж вийшла. Ти чого досі сидиш?» . Оці всі програми, по-іншому я не можу їх назвати. Батьки накладають свої фільтри  на дітей. Ти маєш бути  - отака... Роби  саме тільки так, підлаштовуйся..  У нас дуже закомплексоване суспільство.

-Чи помічаєш ти тенденцію до змін? Як сьогодні змінюються люди?

 -Так, звісно є люди, які хочуть змін у своєму житті, у родині. Мені подобається те, що є люди, які готові змінюватися. Це також дуже важливий сигнал.  Є молодь, яка має інше бачення у вихованні дітей, їх розвитку.

 Суспільство змінюється повільно, але це вже крок в перед.  Так, так.  І я також вірю, що зміни будуть.  Я просто фіксую кожного разу ці моменти, от приходять до мене жінки, які хочуть змін, які хочуть змінити себе, змінити свою сім'ю, підходи. Пробують, не здаються, піднімаються.  І я переконана, що таких людей буде ставати все більше. Це надихає.  

Читайте також:

• Чому волиняни все частіше звертаються до психіатрів і як отримати безплатну допомогу
• «Кожна жінка має народити трьох»: чи реальне це -думка психологині з Луцька
• Смертельні розваги на даху потяга: чому підлітки ризикують життям та як вберегти дитину?