Виховання з міфами, стереотипами та тарганами: психолог пояснила, як це все впливає на дітей та формує суспільство

«Волинська служба новин» розпитала  у психологині Катерини Баришевої чому важливо створити таке середовище для дітей, в якому сексуальність не буде табу, а стане частиною здорового розвитку. Разом ми намагалися розібратися, як  стереотипне виховання у родині та суспільстві впливає на розвиток особистості, як від цього залежить майбутнє країни і, найголовніше, що робити, щоб змінити ситуацію.

Аби розкрити важливість цієї теми, ми всіляко уникали складних психологічних термінів. Натомість говорили та аналізували знайомі багатьом життєві ситуації. Ціллю нашого матеріалу не є поставити всім «поганий діагноз» та відправити на «лікування», а привернути увагу людей до важливих речей, що впливають на наше життя, ментальне здоров’я, особливо, у такий переломний момент для країни.

Катерина Баришева – психологиня, громадська діячка.  До цього працювала у Луцькому молодіжному центрі, де працювала з молоддю та підлітками, зокрема, реалізувала відомий у місті проєкт з фінансової грамотності у школах.

—Вперше ми з тобою почали говорити про сексуальне виховання дітей, коли намагалися розібратися, чому жертви сексуальних домагань в університетах так багато років мовчали. Тоді ти сказала, що це  не тільки страх, який заважає молодим дівчатам обстоювати свої особисті кордони, але й відсутність належного сексуального виховання, в тому числі, й - у школах та, навіть, в садочку? Поясни, будь ласка, про що йдеться? Адже багато людей все ще думає, що це їх дітям мають розповідати про секс. І що це несерйозно та непотрібно..

—Так, ми говорили, що протягом десятиліть у нашому суспільстві сформувалися якісь не зовсім зрозумілі правила. Є чіткий розподіл: якщо чоловік має багато жінок, то він просто бабій. Йому наче б можна. Він полігамний і все таке інше. А якщо це  - жінка, значить вона, вибач, повія якась. І, зазвичай, коли розбирають питання зґвалтувань чи насильства, традиційно чомусь винна саме жінка. Чоловіки, мовляв, не можуть себе контролювати.

Зараз я кажу не стільки про розподіл на чоловіків і жінок, просто у нас дійсно немає достатнього рівня виховання. І, знаєш, я думаю, що це навіть не лише про сексуальне виховання. Подивись ширше: у нас загалом відсутнє базове виховання: культура поведінки в суспільстві, розуміння себе, своїх емоцій, своїх почуттів. Взагалі елементарні правила взаємодії з іншими людьми на рівні комунікації.

Елементарно, ось приклад: я розбираю таке питання, як конфлікти. Люди бояться конфліктів, вважають, що це щось страшне, чого треба уникати. Бо це в розумінні людей скандал з впливом бруду одне на одного. Але ж це не так. Конфлікт - це завжди історія про перехід на новий рівень! Попередні правила більше не працюють, і ми маємо їх узгодити. А як це зробити, якщо люди не вміють конфліктувати? Бояться цього процесу, не розуміють, що саме в конфлікті народжуються нові правила, нові традиції. Розумієш? Люди навіть не вміють конфліктувати — і це теж про наше виховання.

—Давай ми пояснимо нашим читачам, що таке сексуальне виховання і на що воно впливає у дорослому віці? Бо ж багато людей до кінця не розуміє про що ми тут розповідаємо..

 - Кожна людина має своє виховання. Вона вийшла з певної сім’ї, має свої моделі поведінки - це своєрідне програмування свідомості, мозку. І вже далі ця особистість починає поводитись у житті відповідно до цього "програмного забезпечення". Коли щось не складається: немає реалізації, грошей, стосунків - це означає, що програмне забезпечення застаріло. Це, насправді, дуже широке поняття. Воно включає і прийняття свого тіла, і його відчуття, і розуміння та прийняття власної поведінки, самоідентифікацію. Як я бачу себе? Як сприймаю інших? Які шаблони, ярлики на них накладаю?

Це поняття охоплює й багато внутрішніх процесів: взаємодію з собою, з іншими людьми. Якщо людина не подобається сама собі: своє тіло, поведінка, хода, голос — їй буде страшно проявлятися. Вона буде думати, що її не приймуть, не зрозуміють.

Щоб реалізуватися в кар'єрі, заробити гроші, людина перш за все має бути в контакті з собою. Вона має прийняти те, що дісталося їй від природи. Не думати: «Оце, якби в мене було те й те — от тоді б я…» Знаєш, як це буває: «Була б я молодша, худіша, інша…»

Є важливе усвідомлення: людина вже зараз цілісна. Але питання в тому - чи використовує вона свій потенціал, енергію, харизму. І все це ґрунтується на сексуальності. Як би банально це не звучало.

Виховання напряму впливає на реалізацію людини в житті. «Вау, мені подобається те, що я роблю! Мені подобається те, що я створюю. Мені цікаво жити. Я подобаюся собі.» Оце і є пристрасть. Це і є сексуальність.

А як зазвичай у нашому суспільстві говорять про сексуальність? Що це щось про розпусту. Нам казали: «Будь скромнішою. Забагато хочеш. Трошки губи закатай».І все це - про те, наскільки ми дозволяємо собі змінити своє життя. А потім приходять уже дорослі жінки — 30, 40 років — і кажуть: «Я не знаю, чим хочу займатися в житті. Я розгублена. З чого мені почати?» А все тому, що ще в дитинстві, коли дівчинка проявляє свою першу сексуальність, її одразу зупиняють, накладають заборони.Сексуальність починає проявлятися вже у 2–3 роки, коли дівчинка хоче вдягнути сукню, мамині туфлі на підборах, нафарбувати губки. Це перші прояви бажання до життя. Вона вчиться взаємодіяти з собою, з іншими, зі світом.

А їй говорять: «Забагато хочеш. Я тобі не мільйонер. Так не можна вдягатися. На кого ти схожа? Для чого тобі це треба?» І так формується гальмування. Виростає дівчинка, якій постійно все забороняли. Вона хотіла щось спробувати — її зупиняли.А коли вже доросла жінка хоче реалізувати проєкт, відкрити бізнес, то у неї в голові звучить: «Навіщо пробувати? Все одно нічого не вийде». Її з дитинства запрограмували на невдачу. І живе вже доросла "тьотя", а в її голові маленька дівчинка, яка боїться. І цей страх проявляється в усьому: в роботі, в стосунках, у ставленні до власного тіла. І тоді виникає неприйняття себе: «От у мене там вухо не таке…»

До чого я веду? Сексуальність - це комплекс: пристрасть до себе, до життя, до людей. Не в сенсі сексуалізації, а як глибинна внутрішня установка на життя.

—Сьогодні багато психологів кажуть, що у нас травмоване війною суспільство...

  —Нас постійно тримають у стресі. І знаєш, я думаю - наскільки нове покоління матиме інший погляд на життя. Ось, наприклад, у моєму дитинстві, коли по вулиці їхали автомобілі й сигналили - це було свято. Весілля! Радість! Діти вибігали на вулицю, можна було цукерку отримати. Я - дівчина з села, знаю всі традиції: можна було навіть у «запорожця» сісти. А сьогодні, якщо сигналить машина, то моя дитина підбігає до вікна й кладе руку на серце. Реакція не на радість, на біль. І скільки ще такого буде в нашому суспільстві?

Коли я почала вивчати психологію, то почала краще розуміти, як люди мислять, чому поводяться саме так, чому вчиняють певні дії. І знаєш, до якого висновку я дійшла?У нашому суспільстві, кажу про Україну, люди, виростаючи, перетворюються на 30-, 40-, 60-річних тьоть і дядь, які ментально залишаються підлітками. Неспроможними аналізувати те, що з ними відбувається, і приймати зрілі, усвідомлені рішення. Бо як це - піти до психолога і говорити про свої проблеми? Ти ж маєш бути мужиком!Діти ростуть у цьому середовищі. Вони наслідують те, чого їх вчать. І потім переносять ці моделі поведінки у власне життя. І ось ми маємо таке суспільство.

А ще в нас воно настільки скуте, зашите, затиснене. А подивися на Європу - наскільки там люди відкритіші. Не налякані, як ми. Наше українське суспільство поводиться з позиції жертви. Бо наш народ завжди боровся. На території сучасної України відбувалися найстрашніші війни та битви. Це закладено в нас у крові, у ментальності, у психіці.

Нас з дитинства вчили мовчати й терпіти. Постійна жертовність. А де ж жертва скаже: «Я теж маю право! Я хочу інакше!» Де ж жертва підніметься: «Мені не подобається. Я не піду з тобою. Я не буду цього робити!». Хіба жертва вибере кращі умови для себе, для свого життя?

 —Що тоді нам з усім цим робити? З чого почати?

 — Взагалі, треба змінювати системну освіту. І починати з базових, практичних речей, які справді потрібні кожному. Чому б, наприклад, не дати дітям елементарне розуміння власних емоцій і почуттів? Базову, прикладну психологію. Те, що вивчають в університетах - це чудово, це потрібно майбутнім фахівцям. Але, як звичайна людина має жити без знань власної психіки в повсякденному житті? Ось, наприклад, людина «зловила» емоцію, що їй страшно. І що з цим робити?Життя стало важким, трапилося горе. Як самостійно з цього вибиратись, якщо поряд нікого немає, ніхто не може підтримати? Саме тому, на базовому рівні, починаючи з дитячого садка, я б упроваджувала конкретні заняття. Так само, як зараз впроваджують англійську мову, математику, малювання. Це - прекрасно, молодці. Але давайте додамо ще й психологію.

—Це має бути якась ігрова форма?

— Для дітей однозначно. Я би навіть сказала так: і для дітей, і для дорослих. Було б чудово, якби навчання відбувалося у формі гри.

Наприклад, фінансова грамотність. Ми реалізовували проєкт, у якому взяли участь понад 10 тисяч людей. І це був ігровий формат, основою якого була гра «Життєвий капітал» ( по типу Cashflow). У грі можна помилятися, можна ризикувати. Можна стати банкрутом, а можна навпаки, виграти. І знаєш, що було цікаво? Коли люди отримували іграшкові гроші, вони за них сварилися, як за справжні!

Чому ігровий формат - це класно? Бо мозок у процесі "забуває", стираються грані реальності, він повністю занурюється в гру. Там зникає бар’єр. Людина проживає досвід, і він стає її частиною.

Коли я захищала диплом магістра психології, моя тема була про вплив сімейного виховання на сексуальність людини, то одна з освітян спитала мене:«Як ви думаєте, чи потрібні освітні проєкти про сексуальне виховання?» Я відповіла: «Однозначно потрібно». А вона сказала, що такі проєкти вже проваджуються у школах. Але я знаю, що цього так мало! У мене донька ходить у другий клас - і це очевидно. Можливо, десь є точкові ініціативи, щось проводиться. Але це залежить від адміністрації конкретної школи. У селах цього взагалі немає. Та й у багатьох міських школах теж.

Таке навчання має бути не епізодичним, а системним. Це не має бути один урок там, один тут. Це повинні бути повноцінні додаткові уроки, позакласна робота або навіть окремий предмет. Предмет про психологію, про сексуальне виховання, про розуміння себе.

Якщо просто Катя зайде в школу й запропонує провести лекцію - це буде саме отой точковий вплив. Можливо, вчителька моєї дочки підтримає. Але це треба робити на державному рівні, щоб ініціатива йшла згори, і щоб батьки її підтримували. Бо це - великий проєкт. І над ним справді потрібно серйозно працювати. Бо ментальне здоров’я суспільства - це важливе завдання.

Також я вважаю, що починати треба з дитячих садків. Учні, підлітки - вони теж мають бути залучені. Програма має бути адаптована під різні вікові категорії. Насправді потрібно просто елементарно розповідати дітям: що з ними відбувається, як змінюється тіло, що в них є частини тіла і що це нормально. Це не соромно. Це природно.

І, до речі, було б дуже корисно, якби дорослі також приходили на такі лекції. Щоб мама й тато могли пояснити дитині те, що їй складно зрозуміти. Щоб самі по-іншому подивилися на багато речей.

Але тут виникає питання: скільки дорослих готові визнати, що, можливо, щось роблять не так? Це - серйозний крок. І не кожен до нього готовий. З дитиною - простіше. Її можна навчити, пояснити. А от з дорослими - складніше. Щось має статися в їхньому житті, щоб вони дійшли до цього самостійно. Треба зробити крок та докласти зусилля.

—Що діти беруться з капусти, чи їх принесли лелеки. Це не варіант??

 — Мене часто запитують батьки: «Коли починати говорити з дитиною про секс?». Одна мама якось сказала: «Моїй дитині одинадцять. Час уже починати?» А я відповідаю: «Пізно. Це потрібно робити ще в п’ять років».

Поясню чому. Зараз настільки розвинене інформаційне поле, що ти не зможеш усе заблокувати для дитини. Вона піде до школи, у садок і хтось там їй обов’язково щось розповість або покаже. Але вже у своїй, часто спотвореній версії.

То чому б не зробити так, щоб першу інформацію дитина почула від мами чи тата? Так, як воно є. Без перекручувань. Без осуду. Без критики. Без приниження. Просто — як факт: «Дивись, у тебе є це, воно розвивається, з тобою все нормально. Кожна частина твого тіла — це ок».

Бо часто дітей вчать так, наче якісь частини тіла - це щось "неправильне", "соромне". А дитина ще навіть не розуміє, що це і як. А вже отримує купу заборон і зашарування. І починає думати, що з нею щось не так. І виростає з цими думками. Закомплексована. Бо не було виховання. Взагалі. Все, що є - це виховання з інтернету. Максимум.

А потім ті самі батьки починають порівнювати свою дитину: «Наталка отримала 10 балів. А ти чого 9? Чого не 10?» «Наталка вже університет закінчила, заміж вийшла. А ти що досі сидиш?» Це ж справжнє програмування. Інакше не назвеш.Батьки накладають свої фільтри на дитину: «Ти маєш бути ось така. Поводься лише так. Підлаштовуйся».

І ми маємо те, що маємо: дуже закомплексоване суспільство.

—З позитиву. Чи помічаєш ти взагалі тенденцію до змін? Як сьогодні змінюються люди?

 —Так, звісно, є люди, які хочуть змін: у своєму житті, у родині. Мені дуже подобається, що є ті, хто готовий змінюватися. Це важливий сигнал. Є молодь, яка має зовсім інше бачення у вихованні дітей, їхньому розвитку. Так, суспільство змінюється повільно, але це вже крок уперед.

І я також вірю: зміни будуть. Я постійно фіксую ці моменти, коли до мене приходять жінки, які прагнуть змін. Які хочуть змінити себе, свою сім’ю, свої підходи. Вони пробують. Вони не здаються. Вони піднімаються. І я переконана: таких людей буде все більше. Це надихає.

Читайте також:

• Чому волиняни все частіше звертаються до психіатрів і як отримати безплатну допомогу
• «Кожна жінка має народити трьох»: чи реальне це -думка психологині з Луцька
• Смертельні розваги на даху потяга: чому підлітки ризикують життям та як вберегти дитину?