Він був Солдатом на землі, а став небесним Ангелом-охоронцем: спогади про Героя двох війн з Волині, якому назавжди 40

26 липня 1975 року в місті гірників на Волині народився хлопчик, якого назвали Олегом. Його батько - уродженець села Вишнів, що на Ковельщині, - Микола Головенко, на той час трудився електрослюсарем у тодішньому «Вторчерметі». Мама – уродженка села Олеськ Марія Головенко, була бухгалтером, а згодом – начальником відділу Нововолинського заводу залізобетонних виробів. Окрім Олега, у родині був ще старший на два роки син Віктор, якого наданий момент, на жаль, уже теж немає серед живих. 

У дитинстві малий Олежик абсолютно нічим не відрізнявся від хлопчаків його віку. Трохи пустотливий, трохи вередливий, не завжди слухняний, спокійний, але з добрим серцем та відкритою до всього прекрасного душею. Навчався хлопець у ЗОШ №8, яка в ті роки мала статус гімназії. Закінчивши 11 класів і пройшовши відповідні курси, юнак освоїв спеціальності кранівника, а пізніше - електрослюсаря. 

Восени 1993 року Олега призвали в армію. Після прийняття присяги 25 грудня того ж року на базі навчального центру будівельного полку, який у той час дислокувався в Харкові, йому була присвоєна кваліфікація військового будівельника, після чого він продовжив службу у тодішній військовій частині А-0901. 

Повернувшись з армії в червні 1996 року, змужнілий юнак декілька років пропрацював кранівником та газорізальником у «Вторчорметі» й на заводі залізобетонних виробів, куди допомагали влаштуватися батьки. 

«Не було роботи, яка була би не під силу «золотим рукам мого чоловіка»

Одного дня підчас святкування жіночого свята 8 Березня у компанії друзів він зустрів дівчину, яка відразу полонила молоде юначе серце , відкрите для кохання. Звали її Світлана, і вона тоді освоювала фах майстра з художнього оздоблювання приміщення у ВПУ в Будятичах. Молоді люди стали зустрічатися. Правда, закінчивши училище й не знайшовши в місті роботи за фахом, Свєта періодично стала їздити на заробітки в Запорізьку область. Так тривало майже три роки. 

«Та якось, коли я повернулась додому з чергової «подорожі» на Запоріжжя, Олег категорично заявив: «Усе! Більше ти нікуди не їдеш. Ідемо й подаємо заяву до РАЦСу». 22 січня 1999 року ми зареєстрували шлюб, а 24-го - обвінчалися у храмі. Через три роки у нас народився син, якого ми назвали Андрієм. Зараз йому вже – 24. Чоловік тоді працював електриком на ливарному заводі, але коли там почалась затримка зарплати, розрахувався і став шукати кращої долі на інших підприємствах міста. У нього взагалі були «золоті» руки. Не було роботи, яку б він не міг зробити. Усі меблі в нашій квартири - справа його рук. Ми були дуже щасливою парою. За 26 років подружнього життя ніколи серйозно не посварились. Про такого чоловіка можна лише мріяти», - із сумом ділиться спогадами дружина Героя. 

А час не стояв на місці. Дні переходили в тижні, тижні – в місяці, а місяці - в роки. Та настав 2014рік. Донецьк та Луганськ захопили бойовики Гіркіна, а Крим окупували «зелені чоловічки». На окупованих територіях виникли псевдо республіки, завдяки яким у нашу країну прийшов «руській мір», після чого на Донбасі розгорілося полум’я неоголошеної війни.

Понад два роки на лінії вогню

На захист суверенітету й незалежності України піднялися активісти Майдану, які, організувавшись у добровольчі батальйони, відправилися на Схід. Потім оголосили часткову мобілізацію… 

Повістку в армію на початку липня 2015 року отримав і військовий електрик Олег Головенко. Спочатку з 9-го по 21липня він проходив навчання на Рівненському полігоні, а після його закінчення був зачислений до складу 1-го самохідного артдивізіону 43-ї окремої артилерійської бригади, яку ще називають артилерійською бригадою великої потужності. Вона була створена в кінці 2014 року на базі 5-го дивізіону 26-ї окремої артилерійської бригади. Основним місцем збору та навчань був полігон у с. Дівички на Київщині.

Розрахунки опановували важкі самохідні гармати, зняті з консервації. А 31 серпня 2015 року після проходження відповідних курсів Олег був призначений номером обслуги 2С7 «Піон» і 26 вересня разом зі своєю батареєю відбув у район бойових дій. Завданням батареї було руйнування фортифікаційних споруд, знищення ворожої техніки та придушення вогню ворожої артилерії, оскільки дальність стрільби «Піона» становить до 37 км. 30 вересня він уже був командиром 2-ї самохідної батареї.

З 26 вересня по 22 грудня 1-й артдевизіон виконував бойові завдання у секторі «М» (район Маріуполя та Волновахи). забезпечуючи прикриття української піхоти та стримуючи ворога. В кінці вересня – на початку жовтня завершився чеоговий етап «Мінських домовленостей» щодо відведення важкого озброєння, проте підрозділ перебував у стані постійної бойової готовності, дислокуючись на визначених позиціях.

У листопаді дивізіон брав участь у контрольних стрільбах, відпрацьовуючи бойове залагодження розрахунків для ураження цілей на максимальних відстанях із закритих вогневих позицій, після чого артилеристів перекинули в район Горлівки, Зайцевого та Майорська, де вони пробули до 22 грудня 2015 року. А з 23 грудня по 23 лютого 2016 року - здійснювали вогневу українських військ у районах Авдіївки, Мар'їнки та на Світлодарській дузі (Дебальцівський плацдарм), що залишались епіцентрами напруги після масштабних боїв початку 2015 року.

Після ротації, відновлення боєздатності та бойового залагодження на базовому полігоні батарея Олега з 12 березня по 27 жовтня 2016 року успішно виконувала вогневі завдання у секторі «Маріуполь» та брала участь в операціях уздовж лінії розмежування. 

А 28 жовтня 2016 року надійшов наказ про демобілізацію, після чого частину демобілізованих, серед яких був і Олег Головенко, відправили в оперативний резерв першої черги 43-ї бригади.

На початку листопада 41-річний «Учасник бойових дій» повернувся додому. Трохи відпочивши від війни, він влаштувався електриком на ливарний завод. А навесні 2017 року резервіст знову отримав повістку з військкомату на військові збори і 30 днів проходив перепідготовку на базі 4-го батальйону територіальної оборони «Закарпаття».

І знову - фронт. Цього разу добровільно

«Остання роки перед вторгненням чоловік уже ніде не працював, оскільки захворів на гіпертонію й не міг пройти медкомісію. А вранці 24 лютого, дізнавшись, що в нашу країну вторглася російська орда, вже через дві години пішов до військкомату. Повернувшись, швидко зібрав речі і ввечері поїхав до Луцька», - згадує пані Світлана. 

Після проходження ВЛК, яка визнала його обмежено придатним, Олега призначили командиром відділення матеріального забезпечення та ремонту й експлуатації техніки 14-ї ОМБр і разом і разом з іншими добровольцями відправили на Рівненський полігон, де він проходив бойове залагодження. Там чоловік пробув майже місяць, а 3 березня їхній підрозділ перекинули в район бойових дій на Харківський напрямок, де артилеристи 14 –ї бригади до січня 2023 року забезпечували вогневий вал під час блискавичного Слобожанського контрнаступу ЗСУ.

Після повернення з району бойових дій на ротацію Олега Головенка призначили на посаду оператора електронно-обчислювальних машин, а згодом - сержанта з матеріально-технічного забезпечення всіх видів забезпечення батальйону матеріально –технічного забезпечення бригади, який базувався на Дніпропетровщині. А 17 червня 2025 року після проходження відповідних курсів на посаду номера обслуги 2С1 «Гвоздіка» (САУ) й бойового залагодження молодший сержант Олег Головенко 31 липня прибув у розпорядження командира князівської бригади. І вже наступного дня артилерист приступив до виконання своїх прямих обов’язків у 2-му самохідному артилерійському дивізіоні, який у 2023 році став на захист східних рубежів, закріпившись на Куп'янському напрямку на Харківщині, підтримуючи дії піхоти та знищуючи ворожу бронетехніку, живу силу та склади боєприпасів ворога.

Впродовж 2025 року артилеристи підрозділу утримували ввірені їм ділянки фронту в районі населених пунктів Першотравневе, Куп’янськ-Вузловий, Осинове та Куп’янськ, здійснюючи постійне вогневе ураження рашистських позицій. 

Батьківщина пам’ятає своїх Героїв 

Вірний присязі, молодший сержант Олег Головенко загинув 8 листопада 2025 року від ворожого артобстрілу під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Куп’янськ-Вузловий, отримавши множинні поранення, несумісні з життям. Правда, майже місяць захисник вважався зниклим безвісти. Загиблим його визнали лише після проведення експертизи ДНК. 

«Вони їхали на виконання завдання, коли на переправі через річку Оскіл, потрапили під удар ворожих FPV- дронів. І що дивно, зазвичай, розмовляючи зі мною по телефону, чоловік завжди повідомляв, що його деякий час не буде на зв’язку. А цього разу навіть не сказав, що їде на завдання. Наскільки мені відомо , він не повинен був їхати, бо якраз повернувся і мав відпочивати.. Що стосується відпусток, то першого разу Олег побував удома якраз перед новорічними святами 2022 року. Минулого року приїхав улітку і пробув трохи довше – два тижні. А взагалі останні два роки приходив двічі на рік. Останнього разу ми бачилися влітку 2025 року», - з жалем зауважує дружина воїна.

Похоронений Герой 7 грудня 2025 року на Алеї Слави в районі другої шахти.

За мужність та відвагу, проявлені в боях з російськими загарбниками за волю, суверенітет та незалежність рідної країни, захисник ще за життя був нагороджений відзнакою Президента України «За участь в АТО», подякою командира 1-го самохідного артдивізіону 43-ї бригади, нагрудним знаком «Учасник АТО», грамотою командира 10–го армійського корпусу, а також Князівським хрестом Героя «Навіки в строю» від 14-ї бригади - посмертно. Рішенням сесії Нововолинської міськради йому також надано статус «Почесний громадянин міста».

Валентина САВЧУК

Читайте також:

• За день до загибелі пообіцяв, що приїде у відпустку на мамин ювілей, але повернувся «на щиті»: спогади про 33-річного Героя з Волині
• Вижив у найгарячіших боях, але смерть наздогнала вдома після боротьби зі страшною недугою: захиснику з Волині навіки 49
• Мама чекала онуків, але син не повернувся з війни: історія 25-річного Героя з Волині Юрія Березовського