Історія Героя з Волині Юрія Березовського: понад пів року рідні чекали на звістку

«Часто, пораючись на дачі, постійно спостерігала, чи Юра є в мережі. Коли бачила зелений вогник, заспокоювалася, але в суботу, 21 вересня, скільки не дивилася, його не було. І тут у мене, як бризнуть із очей сльози, аж заболіло, але до вечора відпустило. Не могла зрозуміти, що зі мною, адже раніше ніколи нічого подібного не траплялось…».

Уродженець шахтарського міста Юра Березовський народився 17 березня 1999 року і був меншим від свого брата Сергія. Мама хлопців - Світлана Степанівна, працювала перукарем, тато – Олександр Васильович, був сталеваром на ливарному заводі.

В дитинстві, за словами пані Світлани, менший син ріс дуже жвавим і рухливим живчиком, який коли родина виїжджала кудись на відпочинок, не пропускав, жодної гойдалки, драбини, турніка чи дерева. Якоїсь заповітної мрії щодо вибору майбутньої професії у хлопця не було навіть перед закінченням школи.

Мама чекала онуків, але син не повернувся з війни: історія 25-річного Героя з Волині Юрія Березовського

Навчався Юрко в загальноосвітній школі №7, де закінчив 11 класів. Після цього став студентом Нововолинського електромеханічного коледжу, отримавши фах електромеханіка. Отримавши диплом коледжу, юнак продовжив навчання на факультеті «Енергетика, електротехніка та електромеханіка в Луцькому національному технічному університеті й у грудні 2022 року закінчив магістратуру.

Спочатку в бій за Україну пішов батько

На той час у країні вже десятий місяць ішла повномасштабна війна, і батько Юрка – 51-річний старший стрілець Олександр Березовський у складі 39-го ракетно-зенітного полку вже з 1 березня 2022 року (на фронт пішов добровольцем) захищав українське небо та підрозділи ЗСУ над Сумщиною.

Потім після звільнення області він разом із побратимами громив орків в рядах ОТУ «Суми», яке було створене у квітні 2022 року для оборони держкордону в межах Сумської, Полтавської й частково Харківської та Черкаської областей. Бійці угруповання виконували бойові завдання вздовж кордону, прикриваючи його від можливого вторгнення з території росії та білорусі, а також протидіючи ворожим ДРГ, не допускаючи просування москалів углиб країни, сковуючи резерви ереф й не дозволяючи перекидати їх на інші ділянки фронту.

Бойовим завданням зенітників 39-го ЗРП було цілодобове прикриття позицій наших військ та об'єктів критичної інфраструктури від повітряних загроз у регіоні, перехоплення та знищення ворожих ударних БпЛА, важких бомбардувальників, ракет та розвідувальних цілей (зокрема, ворожі платформи типу «Черника, «Гербера» та ударні дрони типу «Шахед»), якими орки постійно атакували прикордонні райони. Українські воїни також спростовували брехню ворожої пропаганди щодо «захоплень» сіл на Сумщині.

Тож недаремно, за результатами перехоплення ворожих крилатих ракет та розвідувальних апаратів, вище військово-політичне керівництво країни визнало 39-й полк одним із найкращих зі знищення ворожих повітряних цілей. До 7 грудня 2022 року полк знищив чотири ворожі літаки Су-30, три вертольоти, дві котлаті ракети та понад 230 БпЛА. Загалом формування знешкодило 241 засіб повітряного нападу ворога.

Почесною відзнакою ОТУ «Суми» був також відзначений 10 жовтня 2022 року і старший стрілець Олександр Березовський. А 14 листопада того ж року йому було вручено ще й Почесний нагрудний знак командувача Сухопутних військ ЗСУ.

Демобілізувався Олександр Васильович 13 грудня 2024 року, дізнавшись про загибель сина, перед тим, за словами дружини, ще двічі побувавши на фронті. Хотів у важкий для родини час бути поряд.

Батьківщина покликала, і він без вагань став на її захист

Повістку в армію Юрій Березовський отримав 17 квітня 2024 року – рівно через місяць після того, як йому виповнилося 25.

«Сам піти син якось не наважився, хоч і думав про це й чекав, що його призвуть на службу. Тому, коли 17 квітня його покликали до військкомату на відновлення даних і там вручили повістку, Юра не відмовлявся. Вже 19-го прибув з речами до Володимира, пройшов ВЛК і 24-го був на Рівненському полігоні. Там 40 днів проходив військову виучку. Після навчання його зачислили навідником кулемета 1-го єгерського відділення 1-го взводу 6-ї роти 2-го батальйону 68-ї окремої аеромобільної єгерської бригади імені Олекси Довбуша, яка навесні увійшла до складу 8-го корпусу десантно-штурмових військ і наприкінці червня разом з іншими хлопцями відправили в Донеччину - на Покровський напрямок», - розповідає мама Героя.

На той час батальйон, в якому 1 липня 2024 року розпочав свій бойовий шлях на легкому бронеавтомобілі «Maxx Pro» солдат Юрій Березовський із позивним «Береза», діяв на підступах до Покровська, в район Мирнограда та Селидового, стримуючи переважаючі сили російських нелюдів, які намагалися прорвати українську оборону.

Літньо-осінній період 2024 року відзначився на цьому напрямку високою інтенсивністю бойових дій, під час якої «Росомахи» стикалися з безперервними артилерійськими обстрілами та, практично, цілодобовими «м’ясними» штурмами. До штурмових дій ворог також залучив танки та бойові машини піхоти. Вся ця бронетехніка була захищена спеціальними антидроновими мангалами. Тому бійці 6-ї роти діяли в умовах постійної роботи ворожих засобів радіоелектронної боротьби (РЕБ), активно залучаючи власні розвідувальні та ударні БпЛА (Шершні Довбуша») для координації дій та ураження. Це дозволяло українським витязям утримувати рубежі навіть тоді, коли їхні позиції зазнавали значних руйнувань.

На позиціях Юрій із побратимами пробув до 27 липня, після чого їх вивели на короткий перепочинок.

«У перерві між боями Юрко познайомився з дівчиною на ім’я Вікторія, з якою дуже подружився. Вони щодня спілкувалися між собою, обмінювались мріями та планами на майбутнє. Віка також приїжджала й відвідувала його в госпіталі, куди він потрапив у серпні внаслідок якоїсь інфекції. І, можливо, якщо б Юра залишився в живих, у них би все склалося, й у нас могли би бути онуки», - з невимовним жалем зауважує пані Світлана.

Перепочивали хлопці 1-го відділення 6-ї роти не довго. Вже 12 серпня вони знову виконували бойові завдання на «нулю», а 22 вересня 2024 року навідник кулемета Юрій Березовський після виконання бойового завдання в районі міста Селидового не повернувся до своїх з поля бою…

За свідченням побратимів, того дня мужній захисник виконував наказ командира з відпрацювання посадки «Квасоля-15» з легко броньованого автомобіля «Maxx Pro» неподалік села Маринівка Покровського району. Коли після виконання бойового завдання близько 12.41 екіпаж машини повертався на місце розташування свого підрозділу, бійці потрапили під ворожий мінометний артобстріл та удари FPV-дронів, унаслідок чого, машина загорілася, а Юрій Березовський отримав поранення, несумісні з життям.

Не знала, що зелений вогник сина миготить для неї востаннє…

«На зв'язок у ці дні син виходив дуже рідко. На всі запитання, завжди відповідав коротко: «Мама, все добре». Бувало, коли день не було дзвінка чи повідомлення, я не знаходила собі місця до вечора, аж поки він не озивався. Часто, пораючись на дачі, постійно спостерігала, чи Юра є в мережі. Коли бачила зелений вогник, заспокоювалася, але в суботу, 21 вересня, скільки не дивилася, його не було. І тут у мене, як бризнуть із очей сльози, аж заболіло, але до вечора відпустило. Не могла зрозуміти, що зі мною, адже раніше ніколи нічого подібного не траплялось.

Кажуть, ніби серце матері наперед відчуває біду, але я чогось такого не відчула. А ввечері прийшло повідомлення від Юрка. Запитала як у нього справи, чому не відзивався? Він відповів, що все нормально, а вже потім написав, що виїжджали «на роботу». В неділю востаннє побачила його в мережі десь близько 8-ї ранку. Після цього зелений вогник зник… Я занервувала. Чоловік намагався мене заспокоювати: «Ти ж добре знаєш, де він, тож не переживай так. Все буде добре»,але кожна хвилина чекання видавалась мені за добу», - ледь стримує болючі сльози мама Героя.

Про те, що її менший син став Небесним ангелом, Світлана Степанівна дізналась 26 вересня від старшого Сергія, до якого, знайшовши у Фейсбуці, із запитанням, чи знає щось про брата, звернулась Віка. У дівчини була з Юрком домовленість: виходити на зв'язок через кожні 5-6 годин. Тому, не дочекавшись 22 вересня очікуваного дзвінка чи повідомлення, Вікторія стала розшукувати рідних свого близького друга.

Понад шість місяців крихкої надії й невідомості

А наступного дня батькам принесли офіційне повідомлення з ТЦК, в якому повідомлялось, що їхній син зник безвісти…

24 вересня 2024 року тіло загиблого захисника відправили на стабілізаційний пункт, а самого воїна оголосили зниклим безвісти, оскільки тіло сильно обгоріло й неможливо було його ідентифікувати. Офіційно загиблим Юрія визнали лише після експертизи ДНК 10 квітня 2025 року.

Похоронили Героя на Алеї Слави в районі другої шахти 12 квітня 2025 року.

За мужність та відвагу у боротьбі за волю й незалежність рідної Батьківщини 19 жовтня 2025 року Юрій Березовський був посмертно нагороджений Комбатанським хрестом командувача ЗСУ Олександра Сирського. Рішенням сесії Нововолинської міськради йому також надано статус «Почесний громадянин міста».