За день до загибелі пообіцяв, що приїде у відпустку на мамин ювілей, але повернувся «на щиті»: спогади про 33-річного Героя з Волині

У мами Героя Антоніни Пугач тепер назавжди залишаться його голос у телефоні, нездійснені мрії і гіркий спогад про день, коли до двору під’їхала «швидка» й принесли сповіщення про загибель сина. Історію Героя розповідає газета Нова доба.

Ще 6 травня Антон телефонував щасливий. Після пів року служби у волинській «Сталевій Сотці» йому пообіцяли відпустку. Він мав їхати додому. Дуже хотів потрапити на мамин ювілей.

– 12 червня мені буде 70 років. Антон хотів приїхати. Сказав, що вже домовився за відпустку, що буде вдома… Його дівчина Наталя мала приїхати з Естонії… Сказав, що замовлять ресторан… А наступного дня мені принесли звістку про його смерть… – крізь сльози говорить матір Воїна Антоніна Антонівна.

Антон був із тих людей, про яких кажуть – світлий. А для батьків – довгожданий і турботливий. Він на «відмінно» вчився у школі, закінчив Шацький лісовий коледж імені Валентина Сулька, а згодом – факультет лісового та садово-паркового господарства Уманського національного університету садівництва.

Працював у Луцьку за спеціальністю – займався озелененням. Дбав про дерева, кущі, квіти, землю. Мав особливу любов до природи, ніби відчував красу життя у кожному листочку. І водночас був людиною великої внутрішньої сили та тепла.

Любов до праці та сумлінність він виніс із батьківського дому. Його тато, покійний Анатолій Пугач, був знаним вчителем історії та правознавства, людиною творчою і шанованою. Багато років співав у чоловічому ансамблі «Зорі», даруючи людям пісню і душевність. Мати присвятила своє життя роботі в торгівлі.

У цій родині виросли двоє синів, якими батьки дуже пишалися. Старший, Андрій, підполковник поліції. Проживає в Ківерцях із дружиною та донькою. Молодший, Антон, ще не встиг створити власної сім’ї, хоча вже мав ту єдину, з якою хотів провести життя. Він кохав. Мріяв. Планував освідчитися. Хотів простого людського щастя. Та війна безжально спопелила всі його мрії.

У рідному домі вже ніхто не почує його кроків. Не відчиняться двері від синового: «Мамо, я приїхав». Не здійсняться плани, не буде весілля, не народяться діти, схожі на нього…

Україна втратила свого вірного сина. Людину, яка могла жити, творити, любити, але стала щитом для своєї держави.

Та поки цвістимуть сади, які він так любив, поки шумітимуть ліси Волині, доти житиме пам’ять про Антона Пугача – доброго, щирого і мужнього молодого чоловіка, який віддав життя за Україну.

Світла пам’ять Герою. Щирі співчуття його рідним і близьким. Герої не вмирають – вони стають нашим небом, нашою совістю і нашою пам’яттю.

Юлія МУЗИКА

Читайте також:

• Вижив у найгарячіших боях, але смерть наздогнала вдома після боротьби зі страшною недугою: захиснику з Волині навіки 49
• На 25-річчя йому подарували човен, але він так і не встиг вийти на воду»: спогади про полеглого Героя з Волині Артура Фринаса
• Пішов у перший бойовий вихід і більше не повернувся: Героя з Волині майже через 2 роки після загибелі поховали на рідній Волині