Загинув на позиціях, де двічі за тих же обставин його дивом оминала смерть: спогади про Героя з Волині

Про нього розповідає газета «Полісся».

Доля Євгена часто була тернистою. Він народився 3 квітня 1985 року у селі Галузія. Був найстаршим із чотирьох братів, ріс без батька. Тож надто рано пізнав усі господарські клопоти і навчився заробляти на хліб. З 15 літ, зокрема, уже ходив у наймити на косовицю. Дбав про молодших хлопців у сім’ї.

Після школи навчався у Маневицькому профтехучилищі і здобув спеціальність столяра. Відслужив строкову службу в прикордонних військах. Повернувшись додому, взявся за столярську справу. Вся округа зверталася до нього змайструвати сходи чи інші вироби з дерева.

Одного разу, набираючи номер телефону до клієнта, Євген Шмигельський помилився й ввів не ту одну цифру. Так випадково потрапив до Наталії у Щитинь. Розговорилися, із першого слова запали своєю простотою один одному в душу. А потім зустрілися. На той час жінка сама виховувала трьох малолітніх дітей, батьків не було, щоб допомогти. Тож два зранені серця знайшли підтримку один в одному.

Якось Євген привіз дров для Наталки. Діти одразу вподобали доброго дядька, а найстарша десятилітня Даринка запропонувала: «Може хай останеться з нами?!». Згодом Євген таки залишився з ними і до кінця свого віку турботливо називав їх своїми «доцями» й «сином». Видав Дарину заміж, у 34 роки став дідусем! Так у Щитині в приймаках пробув Євген понад 13 літ. Тут він будувався, робив ремонти, жив своє щасливе життя. Тут народилась його четверта дитина – кровний син Матвійко.

У квітні 2024-го Євгена Шмигельського мобілізували до війська. У навчальному центрі на Львівщині він був одним із найдопитливіших та найскрупульозніших солдатів. Став бійцем 116-ої окремої механізованої бригади, навідником самохідних артилерійських установок (САУ). Увесь цей час старший солдат успішно виконував бойові завдання на Куп’янському напрямку. За результативну і відважну службу був удостоєний чотирьох нагород, серед яких одна з найпочесніших в Україні – «Золотий хрест».

Побратими завжди зустрічали «Волиняку» (такий позивний у Євгена) із завдань чи відпустки частуваннями. Як мінімум – його завше чекала чашка гарячої кави. Шмигельського цінували на фронті не лише як воїна. Він старався там ще й хазяйнувати – і дров заготовити, і шуруповертом щось полагодити.

Євген був спокійний за вдачею. Добрий, працьовитий, ніколи нікого не образив. Завжди приходив усім на допомогу. За яку б справу не брався, все доводив до кінця. Село його любило, а він любив Щитинь. Коли мав можливість відвідував родиною матір у Галузії.

Як тішився, коли Матвій ішов у перший клас нашої гімназії! Якраз торік у вересні був у відпустці. Привів сина за руку до школи, виступав від імені батьків на святі Першого дзвоника. Хлопчик також обожнював тата, завжди чекав його вдома. Ми, вчителі Матвія, наперед знали, коли має приїхати Євген, адже перед тим син кілька днів тільки про нього й говорив. Пишався, що його батько – Герой! – розповідає завідувачка Щитинської гімназії-філії Валентина Шумик.

«Волиняка» загинув 7 березня під час виконання бойового завдання поблизу Куп’янська: внаслідок скиду ворожої авіаційної бомби воїна із побратимами завалило на позиціях, де вже двічі за тих же обставин його дивом оминала смерть. Євгена Шмигельського з усіма військовими почестями поховали у Щитині, де він був найщасливішим, де пустив свої родові пагони.

Знову не стало мужнього плеча підтримки у Наталії. Осиротіло одразу четверо їхніх дітей. А найменший Матвійко намагається бути мужнім, як тато, і не плакати, жаліє маму. Притискає до грудей пам’ятний бойовий стяг Євгена, гладить маленькою рукою клавіші ноутбука, подарованого батьком – щемлива сльоза сама собою котиться по дитячій щоці… Але нащадок Героя не плаче, він просто відпускає горе…

Іванна ГАЙДУЧИК.

Читайте також:

• Спочатку у бій за Україну пішов батько, а коли загинув, його замінив син: спогади про двох Героїв з Волині
• Не дочекався народження донечки: захиснику з Волині просять присвоїти державну нагороду
• Писав сценарії для серіалів, а згодом очолив взвод БпЛА: історія Героя з Волині