Не розповідав про війну, щоб мама не плакала: історія полеглого воїна з Волині

Він був навідником-оператором механізованого відділення, робив усе від нього залежне, щоб пришвидшити нашу перемогу, пише видання «Нова доба».

Віталій Лук’янчук народився, виховувався і навчався в Прилісному. Був спокійним і врівноваженим, добрим сином для батьків Наталії Іванівни та Анатолія Івановича, хорошим другом для старшого брата Вадима. Оскільки мав нахили до техніки, після школи пішов здобувати фах водія в Маневицькому професійному ліцеї.

Як розповіла мама захисника пані Наталія, коли син відбув строкову службу в армії, почав їздити на заробітки. Зокрема, тривалий час працював на станції техобслуговування автомобілів у Чернівцях, куди подався зі своїм армійським товаришем. Згодом там здобув неабиякий авторитет у власника станції, і коли той їздив у відпустку чи відрядження, завжди залишав Віталія старшим.

«У Чернівцях він мав дівчину, з якою хотіли одружитись ще в 2009 році. Але потім чогось розійшлися і так більше ні з ким своєї долі не пов’язав», – зі смутком у голосі каже Наталія Іванівна.

Також Віталію довелося у свій час працювати на заробітках, як і багатьом іншим нашим краянам, в державі, котра стала для України агресоркою. Був там на будівельних роботах. Певно, тоді не думав, що через деякий час доведеться боронити свою землю від таких «добрих» сусідів.

«На війну сина мобілізували 27 грудня 2022 року, − продовжує ненька захисника. − Принесли йому повістку до хати вранці 25 грудня. Я в той час була в церкві, бо у мене напередодні померла мама. Коли прийшла додому, він спершу не наважувався мені сказати, щоб не засмучувати, а вже ввечері повідомив. Нашвидкоруч зібрали необхідні речі, попросити благословення у батюшки».

Віталій Лук’янчук проходив бойове злагодження в Рівненській та Івано-Франківській областях, згодом був на передових позиціях – біля Лиману та Костянтинівки Донецької області.

«Якось син отримав поранення в ліві руку і ногу, коли вони зі старшиною перевозили хлопцям боєприпаси. Він був за кермом, − розповідає мама воїна. − Після цього два дні не було з ним зв’язку і я почала хвилюватись. Коли передзвонив, то розповів, що був у медиків, які виймали осколки. Рани довго заживали. А про бойові дії особливо нічого не розповідав, бо я відразу починала плакати».

Востаннє розмовляла мати із сином 8 листопада, коли мала їхати із заробіток з Польщі додому. Серце захисника зупинилось 10 листопада під час виконання бойових завдань у Донецькій області.

Відспівали українського Воїна в Свято-Троїцькому храмі. На кладовищі слова підтримки рідним висловили священнослужителі, секретар Прилісненської сільської ради Павло Мельничук, представник Першого відділу Камінь-Каширського РТЦК та СП вручив матері Грамоту пошани та скорботи. Поховали Воїна з усіма військовими почестями

Читайте також:

• Перед боєм просив молитись за себе та побратимів: волинянину просять посмертно присвоїти державну нагороду
• Дружина впізнала захисника за татуюванням: Герою з Волині навіки 27
• Осколок ворожого снаряду забрав життя: історія Героя з Волині, який майже п’ять років боронив Україну