«Троє дітей померли. Так досі лежать там у мерзлоті»: важкі спогади волинянки про 25 років у Сибіру
Волинянка Галина Дроздова пережила 25 років заслання у Сибіру, голод, втрату трьох братів і сестер, вербування комуністів, заборону рідної мови, але попри це не зреклась великої віри і бажання жити в Україні.
Про життя, поверенення додому, силу волі і шкарпетки для воїнів ЗСУ - розповіли у сюжеті 12 каналу
Галина Дроздова, за дівочим прізвищем - Рогоза, - волинянка із села Клепачів, яка була виселена на чверть століття до Сибіру. Через 58 років вона розповідає нам свою історію життя.
Відморожені ноги, відсутність дитинства і табори - таким було життя для 10-річної Галини, доньки волинських селян, яких розкулкулили і вважали ворогами народу, а 1944-го виселили.
«Дуже тяжко згадувати .. та дитинка, що народилась першого травня і казала дай-дай, 5 травня померла з голоду. А за сестрою ще двоє.... У нас там троє дітей лежить в мерзлоті, бо там на півтора метра мерзлота», - зізнається жінка.
Голод - одне із найстрашніших випробувань для сімей українців, яких тисячі серед лісу і холоду в бараках. Старші люди отримували по 250 грам хліба, діти по 300 грам, а хто працював - по 500 грам. Аби отримати хліб - потрібно було працювати. Галина з 11 років допомагала на кухні, чистила овочі, доглядала за кіньми. Щоб взяли на роботу, дитині змінили вік у документах.
За плечима жінки - 91 рік життя - поламаного, вимерзлого, голодного, але з великою вірою і жагою. Саме там у Сибірі - Галина Рогоза зустріла свою половинку і народила сина.
Подружжя повернулось на Волинь, у Ківерці, аж 1966 -го. Тоді відбудували хату, отримали роботу, народили доньку. Іх єдине подружнє фото, як і все найдорожче, досі у кімнаті пані Галини.
«Тут в мене запаси і хліб дивіться», - каже жінка.
У цій коробці хліб і невеликі запаси їжі. Так вчить робити онуків і правнуків. А секрет свого довголіття бачить в перемозі над лінню і постійною працею. Відколи триває війна, бабуся Галя передала на фронт понад 300 пар в'язаних шкарпеток.
Її вербували і змушували вступити у компартію, зректися віри і рідної мови, а вона неспинно молилась.
Нині жінка, яка ледь не загинула через Сталіна, молиться за перемогу бійців, які захищають Україну від путіна. Історія повторюється, боротьба триває і вона обов’язково завершиться перемогою.
Читайте також:
- «Якщо «заробітки на війні» продовжаться й далі, то ми цієї війни не виграємо», - волонтер з Волині
- Мама зниклого безвісти кулеметника з Волині понад 9 років розшукує сина, не погоджуючись із офіційною версією про його смерть
- «Не дай Бог зустрінуться»: син волинянки воює на боці окупантів проти рідних братів
Будь в курсі усіх новин
