Як у Луцьку наносять розмітку, щоб на дорогах було менше аварій: інтерв’ю з Павлом Мазилюком

Павло Мазилюк — 34-річний лучанин, який поєднує одразу кілька важливих напрямків роботи: викладає у Луцькому національному технічному університеті, працює у громадському секторі як голова ГО та обіймає посаду старшого інспектора сектору урбаністики й організації дорожнього руху у відділі транспортної інфраструктури Департаменту ЖКГ Луцької міської ради.

Як розповів пан Павло, урбаністика — це цікаво, але водночас непросто. Свою роботу він розпочав ще у 2020 році, коли його включили до групи з покращення організації дорожнього руху в Луцькій громаді.

Тоді ми відвідували засідання та пропонували свої ідеї. Найбільше нас до роботи підштовхнув ремонт вулиці Ківерцівської. Ми побачили багато помилок, яких припустилися як проєктант, так і підрядник: проєктант розташував нові стовпи й знаки прямо на пішохідних шляхах і велодоріжках. Це суперечило нормам і створювало перешкоди для пішоходів та велосипедистів. А саме перехрестя після ремонту стало навіть аварійнішим, ніж було до ремонту, — пригадує він.

«Ми зробили презентацію з усіма зауваженнями і тоді вирішили, що можемо й повинні робити краще. Так у 2021 році створили громадську організацію «Просторовий рух», щоб допомагати місту створювати комфортне середовище та консультувати органи місцевого самоврядування».

У чому унікальність команди

Унікальність полягає в тому, що ми співпрацюємо з технічним університетом, проводимо дослідження, залучаючи при цьому як науково-педагогічних працівників, так і студентів. Використовуємо наукові підходи та спеціалізоване програмне забезпечення. За допомогою програмного забезпечення PTV Group оцінюємо різні варіанти рішень, що дозволяє моделювати транспортні потоки й бачити, як зміниться ситуація за різних схем організації дорожнього руху.

«Жодне рішення не ухвалюється без перевірки — спочатку дослідження, потім пропозиції, і лише тоді реалізація».

Коли немає розмітки — починається хаос

Знайомство журналістів ВСН з Павлом Вікторовичем розпочалося ще під час оновлення розмітки біля Північного ринку. З його слів, розмітка — це не просто лінії на асфальті, а один із ключових елементів безпеки.

«Там, де немає розмітки, завжди утворюється хаос, особливо коли площі великі. Наприклад, кільце біля Північного ринку — величезне, і водії заїжджали туди навіть у чотири смуги. А як потім роз’їжджатися, хто має пріоритет? Це викликає плутанину, і, як наслідок, аварії.

Коли ми досліджували причини ДТП, одна з головних — саме відсутність дорожньої розмітки».

«Гарячі точки» Луцька

Окрім кільця біля Північного ринку, де вже нанесено розмітку, є ще кілька кілець, які Павло називає постійними зонами ризику. Це кільце на вулиці Конякіна – Захисників України. Там немає розмітки, і водії просто не розуміють, як його правильно проїжджати. А після появи заправки UPG виїзди з’єдналися з кільцем, і ситуація стала ще складнішою, — пояснює урбаніст.

«Проблеми трапляються і на Дубнівському, і на Рівненському кільцях, які розташовані поза межами Луцька, і які також не мають розмітки.

Інколи буває, що проєкт виконано формально: розмітка є, але вона ще більше ускладнює рух. Один із таких прикладів — кільце біля історичного факультету. Коли ми досліджували його у 2021 році, до нас підходили колишні студенти історичного факультету й розповідали, як раніше навіть сперечалися на парах, скільки ДТП станеться за день на цьому перехресті. Причина — неправильно визначені пріоритети, з'єднання двох перехресть в одне та нелогічна розмітка. Хтось керується розміткою, хтось — логікою. Через це і виникають конфліктні ситуації».

— Чи є приклади нововведень з інших міст, які можна було б впровадити у Луцьку?

— Звичайно, є. Один із таких прикладів — делініатори (гумові стовпчики). Це, мабуть, найдешевший і водночас найефективніший спосіб підвищити безпеку дорожнього руху, особливо коли бюджет обмежений.

Делініатори дозволяють розділити потоки транспорту, позначити небезпечні ділянки, а також візуально та фізично звузити смуги руху, щоб змусити водіїв зменшувати швидкість. Такі рішення можуть вирішити десятки проблем без масштабних ремонтів чи дорогих реконструкцій. Ми навіть планували встановити їх у Луцьку, зокрема на кільцевій розв’язці біля Північного ринку. Але тоді поліція не погодила, категорично заявивши, що їх ставити заборонено. Хоча, якщо подивитися на досвід інших міст, приблизно 70% українських громад уже активно використовують делініатори.

Також варто згадати тактичний урбанізм: це і тимчасові переходи, і тимчасові велодоріжки, і створення парклетів — перетворення паркувальних місць на невеликі громадські простори, де люди можуть відпочити, посидіти або попрацювати.

У Києві, наприклад, їх почали ставити ще п’ять років тому — і це дійсно працює. Просте, дешеве, але дуже ефективне рішення. Тим більше, у воєнний час, коли ресурси обмежені, такі бюджетні й практичні рішення — це те, на чому варто зосередитись.

— А як щодо заторів? Чи є спосіб вирішити цю проблему в Луцьку?

— Затори — це наслідок нерегульованих перехресть, неправильної розмітки та зростання кількості транспорту, — пояснює Павло Мазилюк. — Колись на тих самих перехрестях не було жодних проблем, але з кожним роком машин стає дедалі більше — і система просто не справляється. Щоб зменшити кількість заторів, треба не тільки ремонтувати дороги, а розвивати альтернативні види транспорту.

Насамперед — громадський транспорт. Він має бути зручним, стабільним і передбачуваним, щоб люди бачили реальну альтернативу власному авто. Один із ефективних способів — створення смуг для громадського транспорту. Під час пікових годин багато вулиць стоять, і якщо автобус чи тролейбус рухається тією ж смугою, він теж простоює. А коли для громадського транспорту є свій коридор руху — це стимулює людей користуватися ним, бо він дійсно швидше довозить до пункту призначення.

Також, важливо розвивати велосипедну інфраструктуру, — додає урбаніст. — Це не лише про екологію, а й про розвантаження міста. Коли у людей є альтернатива, зникає потреба щодня сідати за кермо.

«Все треба досліджувати»

Наостанок Павло Вікторович ділиться принципом:

«Усе, що робиться — треба досліджувати».

Не може бути такого, щоб проєкт чи зміни розроблялися лише на папері чи за комп’ютером. Треба виходити на місце, спостерігати, як люди рухаються, як вони користуються простором. Лише тоді рішення будуть справді ефективними.

«Якщо взяти реконструкцію проспекту Волі, — продовжує Павло, — то спочатку у проєкті, який розробляли рівненські проєктанти, не врахували реальні маршрути пішоходів. Ми ж разом зі студентами ЛНТУ провели повне дослідження проспекту й додали два додаткові пішохідні переходи до їхнього проєкту. Це зробило простір зручнішим та безпечнішим для людей, адже проспект Волі позиціонується як пішохідно-центрична вулиця.

Так само ми працюємо і з перехрестями. Наприклад, пішохідний перехід на кільці біля «Променя», на вулиці Винниченка, з’явився саме завдяки дослідженням. Ми зафіксували, що більше ніж 50 людей на годину переходили там дорогу у невстановленому місці. Тому ми запропонували облаштувати перехід — щоб зробити там рух безпечним і зрозумілим як для пішоходів, так і для водіїв».

«Набагато краще дати людям зручну й безпечну можливість перейти дорогу, ніж залишати все як є і чекати, коли відбудеться ДТП із наїздом на пішохода, — підсумовує Павло Мазилюк».

Читайте також:

• У Луцьку стартував Український урбаністичний форум: фокус на людському масштабі
• У Луцьку минув другий день Українського урбаністичного форуму: про що говорили
• У Луцьку наносять нову розмітку на великому кільці: в чому необхідність та що зміниться для водіїв
• Як користуватися відремонтованим проспектом Волі у Луцьку