«Я пишу йому листи, які він ніколи не прочитає»: у Луцьку відкрили меморіальну дошку Герою Юрію Кошинському

У цьому будинку захисник проживав із 2011 року, розповіла Суспільному його матір Марія Васильчук. У день відкриття меморіальної дошки жінка поділилася спогадами про сина і його бойовий шлях.

«Усі його професії були мирними»

На момент загибелі Юрію було 39 років. До війська він потрапив у лютому 2024 року. До цього мав багато професій — був радіомеханіком, слюсарем-налагоджувальником, майстром виробничого навчання, малярем-штукатуром, електромонтером...

«Усі його професії були мирними, зовсім непов'язані із військовою справою,— говорить матір. — На війні перше, бо його завдання було 1 серпня 2024 року, він був перший раз поранений, потім було друге поранення в жовтні. Там були важкі бої».

Останній бій лучанин прийняв 4 квітня 2025 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Новоєгорівка Луганської області.

«Командир мені потім розказував, що наших бійців було тільки п'ятеро на позиціях, почалася масована атака, вороги пішли навалою, їх було більше як 25. Наші хлопці знищили силу противника ще на підході. Юра і ще два його побратими пішли на зачистку. І в цьому бою, на жаль, загинув Юра», — каже матір.

«Дуже боляче стояти на могилі сина»

Марія Васильчук завжди важко переживала кожне бойове завдання сина, щодня чекала на дзвінок від нього. Про загибель Юрія жінка дізналася від його побратимів.

«Юра загинув 4 квітня, а із позиції його забрали аж 9 квітня, бо були обстріли. Знаєте, коли мати народжує дитину, то мріє про весілля, про онуків, про щасливе життя і дуже боляче стояти на могилі свого сина, упізнавати його в морзі».

Усі побратими називали командира відділення Кощеєм. Такий позивний він обрав собі сам.

«Кощей бессмертный. Кощей безстрашний. Юра, це людина від Бога. Він у мене був найкращий сержант, найкраща людина, завжди посміхався, завжди в любій ситуації», — пригадує побратим лучанина Сергій Шелест.

«Я пишу йому листи і знаю, що він їх ніколи не прочитає»

Указом президента України Юрій Кошинський був посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня, а також медаллю «За поранення» і нагрудним знаком «Ветеран війни. Учасник бойових дій».

Матір зізнається, через рік після загибелі сина досі не може змиритися з втратою. Жінку підтримують донька і турботи про онуку.

«Всі кажуть: «Відпусти, відпусти, змирися, так має бути. Але ні, мати не може відпустити», — каже Марія Васильчук. — Я пишу йому листи і знаю, що він їх ніколи не прочитає. Спочатку писала в WhatsApp, потім WhatsApp сказав, що нема такого абонента».

Поховали Юрія Кошинського у селі Дідичи, поруч із могилою батька. Таке бажання захисник висловив ще за життя. Зі слів матері, меморіальна дошка на будинку — не просто куточок пам'яті для родини, а офіційне визнання подвигу захисника.

Читайте також:

• «Обіцяв повернутися, коли зацвітуть волошки…»: спогади про загиблого Героя з Волині Григорія Кошелюка
• «Тієї ночі прийшов попрощатися, а наступного дня дізналася про його загибель». Спогади про полеглого прикордонника з Волині
• Загинув наступного дня після повернення з відпустки: спогади про 24-річного захисника з Волині Михайла Олексюка