Як живе волинське село на березі річки Західний Буг

Старожили розповіли про минувшину та сьогодення свого населеного пункту, де заробляють гроші і як живуть у селі, що при кордоні, - пише ІА Волинські новини з посиланням на сюжет ТРК «Аверс».

«Понімаєте, в нас життя все одно було цікавіше», – впевнена жителька села Бережці Любов Панасюк.

У селі Вишнівської громади – 225 домогосподарств. Населення – 628 людей. Село розташоване під самісіньким кордоном, біля річки Західний Буг. За річкою – вже Польща.

Місцева жителька Любов Панасюк порівнює сьогодення і минувшину. На її думку, колись життя було цікавіше і веселіше.

«Із роботи їдуть – співають. Ідуть до клуба дівчата – співають. У нас тут була така дівчина Ніна. «Ніно, виводь». І таким першим голосом вона виводить. А зараз заглибилися всі в гроші. Раніше ми жили, то думали, що живемо краще всіх. Ми не бачили тих туалетів, тих унітазів, тих ванн. Ми не бачили, але ми жили. Здорові були і добре було», – говорить Любов Панасюк.

Вона має 38 років стажу. 20 років пропрацювала в місцевому клубі. Зараз на пенсії. Господарства не тримає, має лише собаку та курей.

Жінка розповідає про нещодавні зміни в селі. З початку місяця в Бережцях стала курсувати пересувна пошта. Поштарку, яка колись працювала, звільнили.

«У вівторок і п’ятницю їде машина. Приїхала сюди. Я вийшла, получила, земельний податок заплатила, за світло заплатила», – каже жінка.

У місцевій школі навчаються 86 учнів. До дитсадка діти з Бережців їздять у сусідні Римачі. Звідси туди організували доїзд для малечі. Нині в садочку в Римачах – 46 діток з обох сіл.

«Хто хоче заробити, то в нас така місцевість, що можна заробити. Зараз літо – чорниці. Лисичок зараз немає, бо сухо. А так лисички по 100 гривень за кілограм брали. А хто знає місця, то набирають і на 300 гривень за день. На лохину їздять», – говорить Любов Панасюк.

Багато років тому в Бережцях шукали поклади вугілля. Вибурили свердловину. Поклади були невеликі, тому добувати його тут не стали. А от свердловина, з якої б’є чиста вода, залишилася. Місце, де вона розташована, жителі села облагородили.

«Там цікаво. Там воду святять, купаються зимою. Як я була маленька, тут приїхали, бурили, думали, що в нас шахту відкриють, але в нас тут дуже малий шар вугілля. Так і осталася та скважина. То там зараз окультурили, їздять купатися», – каже Любов Панасюк.

Жителю села Бережці Миколі Бризюку – 67 років. Чоловік на візку. Усьому вина – Чорнобиль. Він отримує 2700 гривень пенсії.

«Раніше колгоспи були. Все було. А зараз що? Розбомбили все. Нема нічого. Нема куди людям іти працювати. Та й усе. Я працював трактористом 10 років», – каже він.

Надії – 86 років. Вона ходить тільки до церкви. Свято-Покровський храм у селі освятили та відкрили в 1993 році.

«А в нас льон родився, крепко хороший. І здавали, і терли, і що йому тільки не було. Як пішла в колгосп, то я більш ніде і не робила. Тільки в колгоспі. На всякій роботі – і льон, і буряк, і картопля, і цукровий буряк. І все ж треба було руками робити. Не було так, як тепер. Та тепер ніхто і не сіє того буряка», – зазначає Надія.

Нині жінка не має господарства. Тримає тільки курей.

Бережці довгий час не мали спокою. У 1939 році село було розділене прикордонною смугою на дві частини. Деяких місцевих виселили в Рожищенський район. Потім люди назад поверталися на рідні землі.

Перша писемна згадка про село датується 1433 роком. Назва села Бережці, за деякими джерелами, походить від місцевості, на якій розташоване село. Йдеться про те, що село розташоване на березі річки.

Читайте також:

• Колиска української нації: у чому унікальність Волині
• «Вживу усе набагато страшніше», – волонтер з Волині розповів про роботи у Благодатівці
• На Волинь приїхали 10 українських дітей, яких повернули з Росії