Історія захисника з Волині Юрій Козлов

14 серпня 2026 року зупинилося серце 34-річного військовослужбовця із села Прилісне Юрія Козлова, який став на захист України ще під час АТО та продовжив військову службу.

Історію захисника розповідає газета Нова доба.

Юрій Козлов із Прилісного значну частину свого дорослого життя пов’язав із військовою службою. У 22 роки він уперше став на захист України, згодом повертався до війська за власним бажанням, а після початку повномасштабної війни продовжував служити у складі бойових підрозділів. 14 серпня 2026 року його життя обірвалося вдома через проблеми із серцем.

Юрій народився 17 жовтня 1991 року у Прилісному і був майже ровесником незалежної України. Він був єдиною дитиною в сім’ї. Після школи вступив до навчального закладу в Ірпені, де проходив військову кафедру й отримав офіцерські погони. Саме тоді, за словами матері Валентини Миколаївни, зрозумів, що хоче пов’язати своє життя з військовою справою. Згодом закінчив технічний університет у Луцьку.

Уперше Юрій долучився до війська під час АТО у квітні 2014 року. Після навчання на полігоні у Рівному, у складі 51-ї ОМБр служив командиром взводу на Донеччині, зокрема стояв на посту в Маріуполі.

Ті події залишили глибокий слід на його здоров’ї. Після повернення додому Юрій лікувався, а у 2015 році отримав третю групу інвалідності. У нього діагностували цукровий діабет, який, як вважала мама, загострився після отриманих контузій і сильного стресу, адже у той час українські військові ще не мали надійного захисту та не мали особливо чим воювати. Та навіть проблеми зі здоров’ям не змусили його остаточно залишити військо.

У 2020 році Юрій підписав річний контракт і повернувся до служби – цього разу у 14-ту ОМБр. Знову виконував бойові завдання на Донеччині, знову командував взводом. Під час одного із завдань отримав бойовий опік спини.

Напередодні повномасштабного вторгнення рф, 21 лютого 2022 року, Юрій підписав черговий контракт. З початком великої війни служив на різних напрямках, зокрема у складі 100-ї бригади, а згодом – 47-ї окремої механізованої бригади «Магура».

Одне з найважчих поранень він отримав під час бойових дій на Курському напрямку. За словами матері, Юрій піднявся на висоту, щоб краще бачити позиції та керувати своїми бійцями. По його позиції почали завдавати ударів. Військовослужбовець отримав численні осколкові поранення рук, ніг та обличчя. Мама згадує, що тоді синові фактично врятував життя телефон, у який влучив один із осколків. Попри поранення, Юрій відмовлявся залишати побратимів. Він передав по рації, що може продовжувати бій, і намагався самостійно дістатися евакуаційної машини. Зрештою його евакуювали на «Bradley». Після цього були госпіталі, операції та тривале лікування.

Юрій завжди переймався за інших. Матір згадує, як син говорив про своїх побратимів: «Мам, запам’ятай, мої хлопці самі найкращі».

Ще під час служби у Маріуполі Юрій, за словами матері, не раз намагався врятувати своїх бійців. Одного разу, помітивши, що російські війська готуються обстрілювати позицію, він вивів хлопців у ліс. Згодом блокпост зруйнували ударами, але військовослужбовці залишилися живими.

Юрій деякий час був одружений. Із майбутньою дружиною познайомився під час служби, коли його підрозділ перебував на Волині. На той час вона була цивільною, однак згодом також обрала військовий шлях. Вони офіційно одружилися у 2023 році. Згодом вона звільнилася зі служби, але потім вирішила знову повернутися до війська. Юрій не хотів, щоб вона знову йшла на фронт, тому їхній шлюб розпався. Дітей у подружжя не було.

Останнім часом військовий перебував удома, займаючись питаннями продовження інвалідності та проходження ВЛК. 14 серпня 2026 року Захисник помер. За словами матері, лікарі повідомили, що не витримало серце. Юрію було 34 роки…

16 серпня Прилісне зустріло свого земляка «на щиті». Попрощатися із Захисником прийшли рідні, друзі, побратими та жителі Прилісненської громади. Юрія поховали на місцевому кладовищі з усіма військовими почестями.

Вічна пам’ять Герою!

Сергій ГУСЕНКО

Читайте також: