Герой Вадим Шилак загинув у Курській області

38-річний солдат, стрілець штурмового відділення, Вадим Станіславович Шилак отримав поранення, несумісне з життям, у бою з ворогом у Курській області.

«Мав добре серце і золоті руки», – так згадують Вадима всі, хто його знав. Мешкав він протягом останніх більш як десяти років у Харкові. А із Маневичами його поєднала найперше бабуся, колишня вчителька Єва Потапівна Бутко, - пише газета Нова доба.

У неї він деякий час мешкав, здобував тут у селищі фах столяра в професійному ліцеї, потім закінчив ще у Харкові будівельний технікум. А загалом багатодітна родина, в якій виховувався Вадим, жила і в Прилісному, й на Полтавщині в селі Куп’євате, де він закінчив школу, і в Харкові.

Вадим Шилак завжди був беручким до всього, спортивним, любив займатися на турніку, подовгу висів на ньому, виконував різні трюки. В нього і позивний за його чіпкість був Жук.

– Ми з ним уже більше десяти років були разом. Познайомилися, живучи та працюючи в Харкові, там і створили сім’ю й оселилися. Наш синочок Марк перейшов у п’ятий клас, – з болем розповідає дружина полеглого Воїна Каріна Шилак.

Вона із сином ще з початку повномасштабного російського вторгнення переїхала в село поблизу Харкова через постійні ворожі обстріли. А Вадим залишився в місті, розчищав завали в розбитих російськими снарядами школах, житлових будинках та промислових зонах, працюючи в комунальній службі і кожен раз ризикуючи собою заради того, аби допомогти подолати наслідки російських терористичних атак.

– До широкомасштабної війни Вадим весь час працював на будівництві. Вмів виконувати усі ремонтні роботи, навіть мурувати водоспади, басейни. Він був хорошим майстром у всьому. Наш Марк дуже любив, коли він брав його кудись на будівництво, із захоплення брався допомагати татові, – каже пані Каріна. – У Збройні Сили України Вадим пішов служити по мобілізації із 7 червня цього року. На строковій службі в армії він не був. Протягом трьох місяців навчався військовій справі, а 9 вересня його відправили на Сумщину. Тоді чоловік востаннє нам писав, повідомляючи це. Далі ж зв’язку з ним не було, бо, як виявилося, виконував бойове завдання у Курській області рф як кулеметник, стрілець штурмового відділення. Там Вадим загинув 15 вересня від поранень через обстріл…

Величезним болем ця непоправна втрата стала для дружини й синочка нашого Героя, його батьків – Станіслава Дмитровича та Олени Володимирівни, братів Владислава й Віталія, сестер – Вікторії та Анастасії, усієї їхньої великої дружної родини. Вікторія, до речі, також тривалий час перебувала на військовій службі в ЗСУ, як і її чоловік Петро Фищук, котрий нині лікується після тяжкого поранення на фронті.

Зустрічали навколішки полеглого за Українську незалежність Вадима Шилака жителі Колківської та Маневицької громад. Невимовна скорбота і щем наповнювали серця людей, що проводжали до Небесного війська такого ще молодого Воїна, коханого чоловіка і понад усе дорогого татка для маленького синочка.

Відспівали Героя у маневицькому храмі на честь Святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії, велелюдно провели до місяця вічного спочинку. Людське море, море осінніх квітів і море сліз за мужнім і сповненим сил Героєм, котрий загинув у боротьбі за наше здавалось би таке очевидне право жити у своїй рідній незалежній країні, через яке все не може заспокоїтись сусідня держава-агресорка…

Схиляємо голови в скорботі за полеглим українським Захисником, щиро співчуваємо його родині, близьким, побратимам. Вічна пам’ять і слава нашому Герою Вадиму Шилаку!

Юлія МУЗИКА

Читайте також: