«Мамо, не плачте! Хто, як не я, має моїх дітей захистити?»: поховання Героя з Волині здійснювали вісімнадцять священників

Спогадами про Героя поділилося видання «Нова доба». 

Разом із дружиною, сином та донечкою Олександр проживав у м. Луцьк, тож того суботнього дня заупокійна літія відбулась у Свято-Троїцькому храмі обласного центру, звідки траурний кортеж вирушив до Чорнижа. Жителі прилеглих сіл та Колок зустрічали Героя навколішки, квітами встеляючи дорогу. Вулицями рідного села до батьківської хати він востаннє прибув у домовині, яку несли на плечах побратими…

– А ми чекали що ось-ось приїде він додому, аби забрати на фронт автомобіль, на який збирали гроші всім селом, – плаче мама… Автомобіль, дійсно, був необхідний Саші на передовій, тож чорнижівці активно включились у збір коштів. Родина односельців Сидорчуків, яка переїхала в США, надіслала 60 тис. гривень, долучились й інші знайомі й незнайомі люди. Машина, якою користувались наші хлопці на фронті, завдячуючи «золотим рукам» Саші не раз піддавалася зварювальним роботам та ремонтам, проте вже відслужила своє.

Фах зварювальника Олександр здобув після армійської служби в лавах ЗСУ. Хоча вмів професійно робити не лише цю справу. «Майстер на всі руки», «хазяйновитий, роботящий», «справжній господар», – так відгукувалися чорнижівці про Сашу. Він проживав із сім’єю у Луцьку, та частенько навідувався у село до батьків, які живуть із родиною його молодшого брата Андрія. Тут і застала звістка про початок війни. Звідси вирушив на захист рідної землі.

– Андрій ще місяць тому бачився із Олександром, разом із чорнижівськими волонтерами возив нашим хлопцям-захисникам необхідну допомогу, – каже дружина брата Вікторія. – Місцеві жіночки готували чимало м’ясних закруток, солодких смаколиків, домашнього хліба. І під час зустрічі, і в телефонних розмовах ми чули від Саші: «Все добре, не хвилюйтесь!».

Та як було не хвилюватись дружині, дітям, матері, рідним, коли бувало, що по кілька днів не було з ним зв’язку.

– Сашко попереджував нас про це, та було так тривожно, – каже мама Наталія Іванівна – Коли збирався до військкомату, то мовив: «Мамо, не плачте, хто як не я? Хто має моїх дітей захистити?». Командир його телефонував до нас, дякував за сина, казав, що надійний у бою, працьовитий, міг і машину добре «підлатать», і борщ смачний зварити. Він у нас дійсно дуже-дуже хороший був, невісточка Аня не раз казала спасибі, що їй чоловіка такого зростили.

Олександр був справжньою опорою для дружини, прикладом для 18-річного сина, люблячим батьком для донечки-шестикласниці. Як Настуня чекала його приїзду! Підготувала подарунок. Його вона так і не вручила. Кружку із фотографією татуся попросила покласти в домовину…

– Сашко завжди був готовий прийти на допомогу, – каже його однокласниця Наталія Ляшук. – У нас в класі навчалось 15 хлопців і дві дівчини, тож Саша постійно заступався за нас. Якраз перед війною я зустріла його в селі – розмовляли, пригадували шкільні роки. Хто б міг подумати, що ця зустріч буде останньою…

Біль страшної втрати із родиною прийшли розділити більше тисячі людей. Із вдячністю, стоячи навколішки обабіч сільських доріг Чорнижа, тримали запалені свічечки дітки із своїми мамами, старенькі бабусі та дідусі, юні дівчата та хлопці. Скорботно звучали мелодії духового оркестру із Луцька, додолу падали пелюстки квітів, що розсипали перед траурною процесією дівчатка. Переглядаючи відео, відзняті на похороні, люди помітили лелеку, який супроводжував траурний кортеж, і коли внесли Сашу в хату, кружляв над будинком. Коли ж виносили домовину з дому, птах піднявся високо вгору і зник…

Чин поховання здійснювали вісімнадцять священників. Слова скорботи, вдячності Герою висловили староста Чорнижівського старостинського округу Тетяна Оніщук, директорка Чорнижівського ліцею Марія Сидорчук, яка зазначила, що пам’ять про Героя буде жити у віках, а підростаюче покоління виховуватиметься, рівняючись на Сашу Оніщука, на Володю Мельника, Сашу Кузьмича, всіх тих, хто нині захищає нас на фронті.

– Сашко, ти сьогодні зібрав разом стільки людей… – линуло від Марії Михайлівни. – Стільки ж, як мали тебе випроводжати із автомобілем, про який подбали всім селом… Вибач, що не вберегли тебе, велика вдячність за те, що ти віддав своє життя за всіх нас…

Звучало багатоголоссям «Отче наш», лунало «Героям слава!» у відповідь на «Слава Україні!» із вуст благочинного Маневицького деканату Андрія Закидальського, що очолив чин похорону. Всі разом співали Державний Гімн України із твердою вірою у те, що «згинуть наші воріженьки, як роса на сонці…».

Олена БИЧКОВА

Читайте також: 

• «Мамо, не плачте! Хто, як не я, має моїх дітей захистити?»: поховання Героя з Волині здійснювали вісімнадцять священників
• «Свічки, що ставила у церкві за здоров’я сина, падали, я не знала, що він загинув»: спогади про Героя з Волині Станіслава Вакуліча
• Ракета потрапила в машину з військовими під час зупинки: Герой з Волині Микола Бойко загинув у Курській області