Повернувся «на щиті» майже через два роки після загибелі. Історія Героя з Волині Андрія Оніщука

Спогадами про Героя поділилося видання «Нова доба». 

Життєва дорога Андрія була непроста. Ще молодим він залишився сиротою й піклувався про хворого брата. Спочатку вже більш як два десятиліття тому раптово помер його батько, а згодом у 2009 році через онкохворобу відійшла у Вічність мати. Відтоді старший на два роки брат став для молодшого Віталія цілим світом − підтримкою, опорою та захистом.

− Вони скрізь були удвох: і вдома хазяйнували разом, і в полі, і в ліс по гриби та ягоди чи на річку по рибу йшли двоє. Андрій дбав про брата, виконував домашню роботу, а ще був безвідмовний коли будь-хто просив про якусь допомогу, − зі скорботою розповідає двоюрідна сестра нашого полеглого Захисника Оксана Островик.

Саме вона зі своєю мамою Надією Кирилівною, тіткою Валентиною Іванівною та сестрами й братами опікується Віталієм вже майже два роки, відколи поряд із ним не стало його брата.

Односельці пам’ятають Андрія Оніщука як працьовитого і щирого чоловіка.

− Андрій був добряком. Вивчився в Колках на кухаря. Ця професія йому дуже подобалася. Навіть під час строкової служби він був кухарем на флоті, – каже староста села Костянтин Давидюк. – Вони з Віталієм обоє роботящі, спокійні, ніколи не мали проблем ні з ким.

Брати тримали власне господарство – раніше було у них і дві корови, свині. Допомагали людям, дрова заготовляли. Так і йшло їхнє тихе сільське життя. Та війна безжально змінює долі.

Навесні 2024 року Андрія мобілізували. Він не встиг вчасно переоформити папери на догляд за братом, які могли б дати йому відстрочку від служби.

− Ми їздили до нього на полігон разом із родичами та священником, хотіли допомогти оформити документи. Але через півтора місяця підготовки Андрія вже відправили на Донеччину, де його перший бойовий вихід став останнім… – згадує староста села.

Під час ворожого обстрілу поблизу села Новоселівка Перша Покровського району Донецької області воїн загинув. Але ті позиції були втрачені, і понад півтора роки Андрій вважався зниклим безвісти. Найважче це випробування переживав його брат Віталій.

Коли Герой повернувся додому «на щиті», Копилля зустрічало його зі сльозами і молитвою. У скорботі односельці проводжали свого Захисника в останню дорогу. Велелюдна процесія – рідні, друзі, військові, побратими, жителі громади – прийшла віддати шану воїну, який поклав життя за Україну.

Андрій Оніщук загинув за три місяці до свого 38-річчя. А вже цьогоріч 30 вересня він мав би відзначати 40-річний ювілей. Та замість святкування буде тиша над могилою і квіти від тих, хто його пам’ятає…

Тепер він спочиває у рідній землі, серед своїх земляків. Пам’ять про нього житиме у серцях людей − як про доброго брата, чесного трудівника і відданого сина України. Бо справжні Герої не вмирають. Вони назавжди залишаються у пам’яті народу, у наших молитвах, у кожному подиху українців на їхній вільній землі. Вічна пам’ять і слава нашому Герою Андрію Оніщуку!

Юлія МУЗИКА

Читайте також: 

• «Про те, що сам пішов по повістку, дізналася після загибелі». Спогади про полеглого воїна з Волині
• Без страху і вагань завжди ішов першим на завдання: спогади про мужнього патріота з Волині Максима Єгорова
• Пройшов війну, а серце раптово зупинилося під час відпустки на рідній Волині: спогади про захисника Андрія Сидорука