Втрати Волині на війні

21 травня 2024 року війна забрала життя 35-річного Героя з Любешівської громади Анатолія Абрамовича.

Анатолій був наймолодшим у матусі, її опорою. Бо ж чоловіка не стало вже років двадцять тому. Старші сини знайшли свої долі в Луцьку та Дольську, донька звила сімейне гніздечко у Великому Курені. А Толик останні роки проживав біля неньки. Звідси, з батьківської хати, він торував стежину до школи. Спогади про Героя пишуть на сайті «Нове життя» - новини Любешівщини».

Коли ж отримав путівку в самостійне життя, поїхав до Луцька, де й влаштувався на роботу. Там і проживав сім років. Там познайомився з коханою, яка народила люб’язівцю двох діток: синочка Влада та донечку Аріну. Ніби вчора то все було. А вже дітям 12 та 9 рочків.

На жаль, сімейне життя не склалося. Тож Анатолій Миколайович повернувся додому, в рідне село. У грудні минулого року Анатолію Абрамовичу вручили повістку. Відразу з’явився у військкомат, пройшов медкомісію. А під кінець місяця, 25 числа, став у військо. Потрапив у Князівську 14 бригаду. Тож деякий час був у Володимирі, на полігоні. Але вже за місяць разом із побратимами відправився на Куп’янський напрямок. І там, у самому фронтовому пеклі, щомиті ризикував життям. Перебуваючи на позиціях, житель Люб’язя отримував і поранення, і контузію неодноразово.

В останні дні щось відчував захисник. Бо ж, немов прощаючись, подзвонив до матері, брата, швагра, братової, колишньої тещі й сусідки. Не міг наговоритися. Однак ніхто не знав, що ті розмови з Толею – останні. Що він вирушить на передову і звідти не повернеться.

«Ми почали дзвонити до нього на всі три телефони, які він мав. Але відповіді не було. Тоді моя донька через різні канали стала шукати. І нам повідомили жахливу звістку, що брата вже немає. Пряме влучання. Загинули всі, хто з ним був. Дякувати Богу, хлопці змогли винести тіло», – крізь сльози розповідає сестра.

Поховали воїна у Люб’язі.

Читайте також: