«Бачити історію без лопати»: археолог із Копачівки про те, як сучасні технології відкривають минуле Волині

Назарій пояснив ВСН, як уламок кераміки може розповісти про побут і торговельні зв’язки давніх культур, ніби «дзвінок бабці Параски», чому аерозйомка чи навіть кротовини приводять до археологічних відкриттів, і яку роль відіграють музеєзнавство, шурфування та геофізика у пошуку пам’яток Волині.

Назарій — молодший науковий співробітник Волинського краєзнавчого музею, родом із села Копачівка. Як жартує сам Назарій про себе: «археолог із Копачівки — доволі символічно». Хлопець навчається у Волинському національному університеті імені Лесі Українки за спеціальністю «музеєзнавство, пам’яткознавство і культурний менеджмент» та вже має досвід участі у семи археологічних експедиціях. 

— Які маєте обов'язки на своїй посаді? 

— Обов'язків велика кількість, як і в будь-якого іншого наукового співробітника. Сюди входить облік матеріалів, тобто нам привозять експонати. Маємо вибирати, чи ці експонати є цінними, чи не є цінними. Також ми даємо детальний опис даним експонатом. Що потребує обов'язкової електронної описування. Є  предмети важливими на регіональному рівні, і є на державному рівні. 

Наприклад, скіфська пектораль це загальноукраїнський рівень, а ось, якісь документи місцевого художника або письменника,  який був відомого рівня, але він був все-таки локальну впізнаваність. Ми це залишаємо для себе.

Тобто виписуємо окремий допоміжний фонд. Ще  проведення екскурсій під час чергувань,  і написання наукових статей, і консультації.  Крім цього, ми готуємо виставки. 

 

— Як знання, здобуті за спеціальністю «музеєзнавство», допомагають вам у польових археологічних дослідженнях?

— Під час навчання ми проходили дисципліну «Атрибуція» — вона дає змогу швидко визначати, з чого зроблений предмет, для чого він використовувався та до якого періоду належить. Це дуже допомагає безпосередньо на розкопках — одразу орієнтуєшся, що саме знайшов, і можеш встановити хронологію пам’ятки.

— Якими інструментами користується археолог?

— Якщо говорити по стандарту, основні інструменти археолога — це лопата й шуфля. Саме ними робиться більшість робіт, але зараз від цього поступово відходять: лопату залишають здебільшого для студентських практик або важкодоступних місць. Натомість на сучасних розкопках часто використовують невеликі екскаватори — бобкати, які знімають шар ґрунту завтовшки 5–10 см. Це дуже зручно і не порушує культурний шар, хоча на студентських практиках екскаватором повністю користуватися не можна — робота має бути розподілена між усіма.

Ще один важливий інструмент — металошукач. Його використовують, щоб помітити навіть маленькі іржаві предмети, які важко відрізнити від ґрунту неозброєним оком, а також для перевірки шарів під час зачистки.

Для більш делікатної роботи застосовуємо ножі, садові лопатки та спеціальні щіточки. Вони потрібні, щоб акуратно очищати артефакти та кістки. Металеві щітки заборонені, бо подряпини на кістках можуть спотворити результати досліджень.

— Як знаходять пам'ятки?

— Це доволі цікавий процес. Перш за все, пам’ятку треба виявити, і для цього є кілька способів.

Перший — повідомлення від місцевих мешканців. Часто саме звичайні люди перші помічають знахідку і звертаються до музею або інституту. Наприклад, нам телефонували: «Добрий день, я бабця Параска, у мене на городі знайшли залізні штучки чи щось із кременю, прийдіть подивіться».

Такі повідомлення були поширені ще за радянських часів. Яскравий випадок — знахідка кам’яної скрині-саркофага дітьми в селі Іваннє на Рівненщині: вони пробили дах гробниці, розкинули кераміку та кістки, а вчитель повідомив музей. Це класичний приклад, як місцеві допомагають археологам.

Другий спосіб — аерозйомка та спостереження за кольором землі. Після Другої світової війни масове картографування з повітря стало популярним. Наприклад, для трипільських поселень контури хатин видно з висоти, бо глина, якою їх обмазані, має інший колір і через тисячі років проявляється на поверхні. Так можна виявити великі поселення, які з землі практично непомітні. На розкопках теж видно зміни кольору ґрунту при зачистці культурного шару, що допомагає визначити наявність об’єктів.

Третій спосіб — польова розвідка. Люди селилися в більшості біля води, тому археологи обстежують береги річок та озер, де могло бути поселення. Часом вони ходять уздовж берегів, спостерігають зсуви ґрунту, розмовляють із місцевими. Поля під плугом теж допомагають: артефакти з нижніх шарів інколи піднімаються на поверхню. Таким чином пам’ятку можна знайти просто під час ходьби по місцевості.

Інший простий спосіб виявлення пам’яток – звертати увагу на кротовини та мурашники, які піднімають на поверхню археологічні матеріали. Наприклад, археолог Дмитро Телігін у книзі «Нариси та замітки з археології: вибрані статті за останні 60 років» описував випадок знаходження могильника бронзової доби: традиційно тіла покривали вохрою яскраво-червоного кольору, і в обриві берега кротом було виявлено «червону нитку» довжиною кілька метрів, яка вела до поховання. Так колір ґрунту та підняті фрагменти матеріалів допомагають археологам визначати місце пам’ятки.

— Що роблять після виявлення пам'ятки?

— Коли пам’ятку визначили, її спершу наносять на карту. Але щоб перевірити межі та стан об’єкта, проводять шурфування.

Шурфування — це перший, розвідувальний етап археологічного дослідження. Його застосовують, коли пам’ятка раніше ніким не вивчалась. По суті, це швидка перевірка території, щоб оцінити потенціал об’єкта. Археолог обирає ключові точки на поверхні пам’ятки та робить там невеликі пробні розкопки — шурфи, зазвичай розміром 2 на 2 метри.

Головне завдання шурфування — побачити профіль ґрунту і розрізнити його шари. Найглибший шар називають материком — чистий, незайманий ґрунт без слідів людської діяльності. Над ним лежить культурний шар — найцінніший, бо він містить артефакти, вугілля та залишки побуту давніх людей. А поверху — дерен, сучасний шар ґрунту. Вивчаючи висоту і насиченість культурного шару, археолог швидко отримує необхідну інформацію для планування повноцінних розкопок.

— Чи одразу артефакт розкопаний зі землі опиняється в музеї? 

— Після розкопок проводять камеральну обробку: залишки очищують, вимивають, висушують. Матеріали пакують у пакетики, на яких зазначають рік розкопок, об’єкт, квадрат та глибину, наприклад: «2017, Копачівка 8, квадрат B2, глибина 0,5 м». Далі матеріали описують і систематизують за квадратами та шарами.

За законодавством України всі археологічні знахідки передаються до музею, де їх атрибутують, класифікують і вносять до музейних фондів. Після цього об’єкт зараховується на баланс музею. Якщо він достатньо репрезентативний чи цікавий, його можуть виставити в експозицію, щоб показати людям.

— Скільки триває термін оброботування артефакту, аби потрапити в музей? А якщо річ є не репрезентативним, що роблять у цьому випадку?

— Поки тривають розкопки, знахідки залишаються на місці і ніхто їх не вивозить. Після завершення робіт археолог передає матеріали до музею, зазвичай це відбувається протягом тижня, залежно від темпу розкопок.

Артефакти, які не є дуже репрезентативними, тобто нецілі, не надто красиві чи унікальні, залишаються цінними і не викидаються. Після успішної камеральної обробки і офіційного зарахування на баланс музейного фонду їх поміщають у фондосховище — спеціальне приміщення для збереження музейних матеріалів.

Автор: Сергій Рожко

Читайте також:

• «Ми маємо шанс повернути Луцьку гідність міста замків»: інтерв’ю з Романом Бондаруком
• Забуті некрополі Луцька: що приховує земля під школами, банками й меморіалами
• Де у Луцьку були стародавні кладовища і що там тепер?