«Ми маємо шанс повернути Луцьку гідність міста замків»: інтерв’ю з Романом Бондаруком

У інтерв'ю із журналістами ВСН громадський діяч, депутат Луцької міської ради Роман Бондарук розповів про те, як змінити ситуацію, які кроки вже зроблено та що ще потрібно.

— Ви ініціювали стратегію розвитку історичного кварталу Луцька. Які ключові цілі ставите перед робочою групою і яким бачите кінцевий результат?

— У 2021 році ми затвердили історико-архітектурний опорний план історичної частини міста — це вже був важливий крок. Але далі потрібно більше: кожна пам’ятка має мати свою проєктну документацію, визначені охоронні зони, межі, оформлену землю.

Без цього неможливо розпочати повноцінну реставрацію та залучення інвестицій. Тому я запропонував створити робочу комісію, яка займеться саме земельними питаннями — бо це основа для всього іншого.

Упорядкування землі — це не технічна дія, це акт повернення міста собі. Без цього ми не володіємо навіть своїм минулим.

— Які проблеми Старого міста, на Вашу думку, потребують першочергового вирішення?

— Найперше — це земля. Без чітких меж і документів ми не можемо рухатися. Є випадки, коли підприємства добудовуються до пам’яток, як-от на Кафедральній, 16, де СТО працює поруч із пам’яткою національного значення. Це порушення закону. Також є приватні власники, які не дбають про об’єкти, хоча це їхній обов’язок.

Ми не можемо вимагати поваги до історії, якщо не почнемо самі ставитись до неї як до живої істоти. Кожен камінь історичного кварталу — це частина спільної пам’яті.

— Які проєкти Ви вважаєте пріоритетними для історичного центру на найближчі роки?

— Пріоритет — реставрація і консервація. Наприклад, біля монастиря Бригідок ми знайшли залишки Вежі Свинюських. Якщо підтвердимо її розташування, зможемо знайти інші. Також потрібно відновити земляні вали біля замку Любарта — це важливо для збереження стін. І тоді можна буде облаштувати стежку навколо замку — просту, але дуже потрібну річ.

— Які об’єкти у Старому місті, на Вашу думку, потребують негайної реставрації?

—  Ми визначили чотири об’єкти, які першочергово потребують втручання. Це, по-перше, Луцький замок. По-друге — монастир Бригідок. Третій — синагога XVI століття, яка має не лише культове, а й оборонне значення. І четвертий — Хрестовоздвиженська церква, що розташована біля Братського мосту, поруч із колишнім монастирем василіанів.Колись це був греко-католицький комплекс, зараз — храм Православної церкви України. Ці пам’ятки справді в критичному стані. Але ми маємо унікальний шанс зрушити це з мертвої точки — і почати реальні процеси реконструкції та консервації.

— Як можна оцінити перспективу розвитку сфери гостинності у Старому місті, зокрема долю будинку Прайзлерів?

— На мою думку, сьогодні в історичному кварталі катастрофічно бракує сфери гостинності. Адже історичний квартал — це не лише пам’ятки, це місце, де люди мають змогу залишитись, відпочити, відчути атмосферу міста. Сам підхід до перетворення історичних будівель у готелі, ресторани чи культурні осередки — цілком природний. У країнах, до прикладу Італії, де зосереджено найбільше пам’яток у світі, саме так і зберігають архітектурну спадщину — через життя в ній.

Щодо будинку Прайзлерів, нині діє державно-приватний договір про його реставрацію з перетворенням у готель. На жаль, цей договір наразі не виконується. На засіданні профільної комісії ми заслухали начальника департаменту економіки — було встановлено, що інвестори порушили умови договору.

Розуміючи обставини, у яких зараз перебуває країна, ми запропонували розробити чіткий фінансовий план на наступний рік і, якщо він не буде реалізований, ініціювати розірвання договору. Місто повинно мати механізми відповідальності у таких випадках, бо історична спадщина не може чекати бездіяльності.

— Як може змінити старе місто поява готельно-ресторанного комплексу в історичній будівлі?

— Якщо все буде зроблено з повагою до архітектури, поява готельно-ресторанного комплексу може стати сигналом відродження. Такі об’єкти не мають спотворювати середовище — навпаки, вони мають підкреслювати історичну красу, відновлювати автентичність, робити місто привабливим для гостей і комфортним для самих лучан.

Проблема не в ідеї, а в якості реалізації — у здатності бізнесу працювати делікатно з історією. У цьому плані Луцьку потрібно орієнтуватися на приклад Львова. У Львові кожен проєкт, який стосується історичної частини міста, проходить через архітектурний конкурс — це гарантія професійності й поваги до середовища.

 — Що зараз відбувається на вулиці Кафедральній, 13 і яка Ваша позиція щодо будівництва житлово-офісного комплексу над 400-річними підземеллями?

— Це дуже чутливе питання. На сьогодні я підготував і направили офіційні депутатські звернення щодо перевірки законності будівництва на Драгоманова, 15, а також — по об’єкту на Кафедральній, 13. Там уже можна чітко констатувати, що фасад нового будинку порушує архітектурну гармонію історичного кварталу та створює дисбаланс в архітектурі.

Ми надсилали забудовникам пропозиції щодо можливих шляхів вирішення цього питання — зокрема, як адаптувати фасад до середовища. На жаль, відповіді поки не отримано.

Ця ситуація показує головну проблему — відсутність відповідальності бізнесу у сфері спадщини. Будівництво в історичному середовищі вимагає не лише дозволів, а насамперед культури співжиття з історією. Ми не маємо права втратити автентичність міста через байдужість або спрощений підхід до архітектури.

— Які зміни Ви пропонуєте для покращення не тільки естетичного вигляду та інфраструктури, а й функціональності простору старого міста?

— Якщо говорити про функціональність, то маємо серйозну проблему: історичне ядро, парк і річка — це окремі осередки, які між собою взагалі не об’єднані. Немає ні пішохідних, ні велосипедних зв’язків. Ми прагнемо створити єдиний живий простір — маршрут, який природно поєднає парк, річку та історичне ядро. 

Місто оживає тоді, коли простір починає служити людині, а не лише функції. Простір має виховувати в нас відчуття міри й краси. Також важливо враховувати доступність. По бруківці важко ходити людям з інвалідністю, матерям з візочками. Після війни це стане ще актуальніше — простір має стати місцем відновлення для кожного.

— Як Ви ставитесь до ідеї обмеження автомобільного руху в історичному центрі Луцька?

— На Замковій площі точно не має бути автомобілів. Це унікальне місце, і тут потрібно повністю заборонити будь-який рух, окрім, можливо, доступу до приватних будинків. Проте перетворювати простір на парковку — абсолютно неприйнятно. Навіть якщо не брати до уваги конкретні будівлі, сам вигляд історичної частини міста втрачається, коли ти заходиш і бачиш припарковані автівки. Це руйнує атмосферу і сприйняття простору.

— Чи є у планах створення нових рекреаційних зон або екологічних маршрутів у межах Старого міста?

— Так, є ідея створити екологічний маршрут, так званий «тіньовий», як це називають у Європі. Його суть у тому, що людина не повинна перебувати на сонці більше, ніж 10 хвилин, отже маршрут має бути озеленений, з деревами або іншими елементами, які створюють тінь, щоб можна було комфортно гуляти.

Запропонований маршрут проходить пішохідним шляхом уздовж річки, під стінами Окольного замку, далі веде до Домініканського монастиря (нині семінарія УПЦ), потім через синагогу — і виходить на другу частину історичного ядра, де луг і болото, аж до вулиці Шевченка. Якщо все вдасться реалізувати — це буде справді прекрасний маршрут, який поєднає природу, історію та комфорт. 

Коли ми поєднуємо історію з природою — ми вчимося бачити час не як минуле, а як потік життя. Це і є справжня екологія міста.

— Яким Ви бачите майбутнє ринку та прилеглої площі в історичному центрі Луцька?

— Ця площа має стати не ринком, а серцем живого міського життя — місцем зустрічей, подій, культури.. Там можуть бути крамнички, галереї, культурні центри. Це має бути не просто місце, де щось купують, а місце, де є життя.

Також є гарна ідея зробити зручний маршрут: вхід з боку вулиці Глушець, далі через ринок, галереї, і підйом на площу. Це зручно, логічно, і дозволяє одразу продовжити маршрут по пам’ятках.

— Як саме плануєте залучати мешканців Луцька до розробки та реалізації стратегії?

— У нас є сторінка в соціальних мережах, де ми публікуємо інформацію про зустрічі, обговорення, робочі групи. І, чесно кажучи, дуже багато людей самі звертаються — ті, хто справді хоче долучитися.

Особливо приємно, що активно долучається університетська спільнота: багато істориків, студентів, викладачів. Я навіть не очікував такої зацікавленості. Це дуже надихає, бо видно, що є запит на збереження і розвиток нашої історичної спадщини. Це не просто запит — це пробудження громадянської свідомості. Коли лучани починають цікавитись своїм містом, воно починає відновлюватись зсередини.

— Яка особливість шкілького факультативу «Моє місто Луцьк» і яку роль він відіграє у формуванні ставлення молоді до історичної спадщини?

— Ми хочемо, щоб цей факультатив був живим — щоб діти самі хотіли туди йти. Ідея полягає в тому, щоб розповісти не просто про дати чи події, а показати побут, життя, взаємини людей у Луцьку протягом століть.

Щоб діти зрозуміли, як жили громади, як комунікували між собою, чому тут змогли співіснувати євреї, караїми, православні, католики. Ми хочемо донести до дітей, хто такий лучанин 300–400 років тому. Що він собою являв та як виглядало його життя. Це дуже цікаво і саме це має формувати глибше розуміння і повагу до свого міста.

— Як Ви оцінюєте рівень обізнаності лучан про історію свого міста? 

— На жаль, за 34 роки ми не змогли зробити навіть елементарного. І це не лише про державу чи підприємства — це і про людей. Багато хто не дбає про своє майно, навіть якщо це пам’ятка. Але я вірю, що через освіту, краєзнавство, залучення молоді ми зможемо змінити ситуацію. 

Місто — це не вулиці й будівлі, це спосіб спільного життя. Якщо ми повернемо йому зміст, воно відповість нам формою.

Для мене це справді важливо. Я вірю, що ми зможемо відновити повагу до власного минулого, бо без неї не будується жодне майбутнє.

Читайте також:

• Жовтнева сесія Луцької міської ради: ключові тези. Фоторепортаж
• Екологічний форум у Луцьку: як місто рухається до статусу Zero Waste City
• Забуті некрополі Луцька: що приховує земля під школами, банками й меморіалами