«Я залишуся на Волині, бо навіки тут мій Богдан»: спогади про 24-річного Героя

Вдовою залишилася 24-річна дружина Катерина, осиротіла семимісячна донечка Аліна, втратили сина і брата мама, сестри і брат. А Україна – щирого захисника, який майже п’ять років свого життя віддав обороні рідної землі. Історію молодого Героя пише газета Ратнівщина.

Війна зруйнувала усе, чим жила родина Божко із Дніпропетровщини. Але всупереч усьому тримаються за тоненькі ниточки, які з’являються у їхньому житті, і живуть заради пам’яті про тих, хто відійшов, і майбутнього тих, чиє життя тільки починається.

З ШАХТАРСЬКОГО – НА СТРОКОВУ СЛYЖБУ НА ВОЛИНЬ

27 лютого 2001 року у сім’ї Анатолія та Олени Божко у Шахтарському (тоді місто йменувалося Першотравенськом) на Дніпропетровщині народився син Богдан. Загалом батьки виховали чотирьох дітей – Богдана, Максима, Ілону та Ангеліну. Після закінчення 9-ти класів середньої школи Богдан вступив до місцевого гірничого ліцею, де здобув фах підземного електрослюсаря та машиніста підземних установок. Влаштувався на роботу на шахту.

Навесні 2021 року йому вручили повістку про проходження строкової служби. Потрапив до прикордонного відомства. Відбувати строкову службу відправили на Волинь. Прикордонник служив у різних підрозділах на кордоні з Білоруссю.

Коли у лютому 2022 року почалася повномасштабна війна, Богдан ще був на строчці. Але із її завершенням додому не поїхав, влітку 2023 року підписав контракт із ДПСУ і відтоді протягом двох років охороняв ділянку українсько-білоруського кордону поблизу селища Заболоття.

НА РАТНІВЩИНУ ЗАБРАВ І ДРУЖИНУ

Паралельно із роботою прикордонника розвивалося і його особисте життя. Ще у 2019 році почав зустрічатися з дівчиною з того ж таки Шахтарського Катериною. А коли влітку 2023 року отримав відпустку, на крилах летів додому на Дніпропетровщину, щоб зробити найвідважніший вчинок у житті – одружитися. Одразу після весілля молодята твердо вирішили, що Катя їде з коханим на Волинь. У Турі винайняли будинок, там у любові й злагоді прожили півтора року. Богдан служив, виконував усі накази командування. Вдома бував рідко, але сім’я була в купочці. Надзвичайно раділи молоді люди, коли дізналися, що Катерина носить під серцем дитя. Народжувати жінка поїхала на свою малу батьківщину. Дали відпустку на десять днів і Богданові за сімейними обставинами.

26 травня з’явилася на світ Аліна, омріяна донечка подружжя Божко. Але потішився доцею тато тільки у перші дні після її народження. На нього чекала служба. Богдан повернувся назад у свій прикордонний підрозділ на Ратнівщині. З найдорожчими бачився тільки по телефону.

БОЄЦЬ – НА ФРОНТ, СІМ’Я – У ЗАБОЛОТТЯ

У липні 2025 року його перевели у прикордонну комендатуру швидкого реагування для виконання завдань з оборони країни на Сході. Разом з побратимами Богдан Божко служив на Харківському напрямку у Куп’янському районі. Був гранатометником.

Фронт невблаганно просувався вглиб України. У Шахтарському, де мешкали всі рідні бійця, ставало дедалі небезпечніше. Дружина Катерина розповідає, що вони тижнями сиділи без води і світла, а відповідно і без тепла в оселі. Обстріли дошкуляли щодня і щоночі. Особливо в депресію заганяли тривожні ночі, коли треба було схоплюватися з постелі, хапати немовля і чимшвидше бігти, як мінімум, у коридор, а то й у підвал. І так щодня. Тож питання переїзду з кожним днем поставало все гостріше.

На сімейній раді вирішили, що Катерина з донькою, а також мама Богдана Олена Володимирівна (тато Анатолій помер у 2024 році) і сестра Ангеліна поїдуть на Ратнівщину. У цій місцевості Богдан і Катя добре прижилися, коли він служив на прикордонних заставах. Тут з’явилися друзі, було багато знайомих. Тут їм дуже сподобалися щирі і доброзичливі волинські люди. Тут вони могли почуватися, як удома. А Богдан як військовослужбовець розумів, що в поліській глибинці вони будуть у відносній безпеці. Катя запропонувала, що вони можуть винайняти житло на тривалий термін десь у Заболотті. Але Богдан заперечив: «Я хочу, щоб ви жили і не думали, що можете лишитися без даху над головою. Треба купити якусь хату. Так буде впевненість у завтрашньому дні». Десь у той період зважування всіх «За» і «Проти» в інтернеті з’явилося оголошення про продаж будинку у Заболотті.

28 листопада родина Божко переїхала у волинське селище. Вони мешкають тут лише місяць, та на своє перебування на новому місці не нарікають. Катя каже, що все тут добре. Головне, що є світло, вода і в домі тепло. Але найважливіше те, що їй не треба щоночі кутати дитину і бігти з нею у безпечне місце, куди не долетить ворожий шахед.

У Богдана і Катерини були сміливі плани на майбутнє. Чекали його відпустки. Хотіли за цей час остаточно облаштуватися на новому місці. Щось мали відреставрувати, щось – нове придбати.

ЗАГИНУВ ВІД СКИДУ З ВОРОЖОГО ДРОНА

Та сталося зовсім інакше. 10 грудня вони, як завжди, спілкувалися по телефону. Богдан дав дружині номер телефону побратима, раптом він не буде на зв’язку.

- 11 грудня я дзвонила, писала, відповіді не було, - відтворює події Катерина. - Написала тому хлопцеві, контакти якого Богдан мені дав, щоб дізнатися, що у них там. Він відписав, що все добре, але немає можливості виставити «Старлінк», треба почекати, він завтра відпише. 12-го я пишу, мені ніхто не відповідає. Почала дзвонити до командування. Всі казали одне: він зник безвісти. Зі всіма хлопцями, хто з ним був, немає зв’язку. Ніхто не знає, де вони. Ми чекали, потім нам привезли сповіщення, що він зник безвісти. Наступного вечора подзвонили і сказали, що з’явилася нова інформація про те, що Богдан загинув. Тіло не можуть забрати з позиції, бо там ідуть важкі бої і постійні обстріли.

Того дня, 12 грудня, загинув тільки Богдан Божко. Вибухівка, яка прилетіла з ворожого дрона, потрапила в ділянку, не захищену бронежилетом. Перший скид влучив у Богдана, другий – у його побратима. Але там було поранення рук-ніг, тож йому пощастило вижити.

СПОВІЩЕННЯ ПРО ЗАГИБЕЛЬ ОТРИМАЛИ ЧЕРЕЗ ДВА ТИЖНІ ПІСЛЯ ПЕРЕЇЗДУ

Страшно навіть уявляти, що відчували жінки, які через два тижні після переїзду на Волинь отримали сповіщення про те, що 24-річний чоловік, який тримав на собі відповідальність за їх усіх, загинув. Запитую у Катерини, як їм далося рішення про те, що будуть хоронити бійця саме в Заболотті, а не на Дніпропетровщині. Вона каже, що як би не хотілося їм щось змінити, треба було приймати адекватне рішення. Він хотів, щоб їхнє життя продовжилося тут, на Ратнівщині. А до Шахтарського фронт стає все ближче. І хто там, на Дніпропетровщині прийшов би на могилу, якби його поховали на Батьківщині. А тут вони – найближчі і найдорожчі його серцю люди – поряд.

«Я БУДУ ТУТ, БО НАВІКИ ТУТ МІЙ БОГДАН»

27 грудня захисника відспівали у храмі Воздвиження Хреста Господнього селища Заболоття священники Заболоттівського благочиння. На похорон з’їхалося багато військових. Це прикордонники, з якими за п’ять років служби перетинався життєвий шлях Богдана. І майже всі – молоді хлопці та чоловіки. Вони прийшли віддати останню шану веселому, доброму, позитивному і завжди налаштованому на позитив колезі, який за роки служби на Ратнівщині став «своїм», бо до всіх був відкритий душею. Він був світлою людиною, а, як відомо, до світла усі тягнуться. Приїхали дідусь і бабуся Катерини з Дніпропетровщини, брат Богдана, який переїхав у Нововолинськ.

В останню земну дорогу Богдана Божко провели за вже усталеними тут за роки війни традиціями. Рідні були зворушені підтримкою абсолютно чужих їм людей, які прийшли помолитися і віддачи честь загиблому бійцю.

Нині родина захисника вчиться жити в тих обставинах, які трапилися у їхньому житті. Маленька Алінка ще зовсім нічого не розуміє, проте тривожиться, коли неспокій обіймає маму. В її очах, у посмішці, у її личку – весь тато, вона – його маленька копія.

Ніхто не знає, що чекає на нас далі, як можуть скластися події. Так хочеться, щоб в Україні запанував мир, і всі, хто був змушений залишити свої домівки, повернулися до них, щоб в окупованих населених пунктах замайоріли українські прапори. Мабуть, переїжджаючи у Заболоття, і ця родина планувала, що вони невдовзі повернуться до рідного Шахтарського, бо вдома завжди найкраще. Зараз же, пропустивши через серце загибель голови сім’ї, захисника і опори, Катя твердо каже: «Навіть якщо війна закінчиться, я все одно буду тут, бо навіки тут мій Богдан…»Хай Бог укріпить рідних, приглушить біль і дасть сили, а душу загиблого воїна оселить у Царстві Небесному за його світле серце і вірність Україні.

Марія ЛЯХ

Читайте також:

• Батько п'ятьох дітей, який став на захист України: історія полеглого Героя з Волині Богдана Світача 
• Четверта втрата у родині: спогади про загиблого воїна Вячеслава Лошака з Волині
• Потрапив під мінометний обстріл, рятуючи пораненого побратима: Герою з Волині Василю Корінецькому - назавжди 30