Чекала 29 місяців: мама волинянина розповіла про повернення сина із російського полону

Матір  військового розповіла Суспільному про першу зустріч із сином.

«Мама ледь свідомість не втратила, коли почула»

Зі слів Світлани Богдан, довгоочікувана звістка про те, що син вже в Україні надійшла пізно ввечері. Орієнтовно о 22:00 до неї зателефонували з невідомого номера.

Голос на іншому кінці назвався представником координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими. І, зі слів матері, перепитав чи вона мама Андрія Богдана.

«Вони сказали: «Вітаємо, ваш син в Україні!» В мене мама ледь свідомість не втратила, коли почула цю новину. Мені сказали, що він подзвонить трохи пізніше, коли їм видадуть телефони», — розповідає Світлана Богдан.

Зі слів жінки, спершу не вірилося, що це правда. Але за кілька хвилин до неї почали телефонувати рідні та друзі.

«Я щасливий, що можу розмовляти українською мовою»

Усі дзвонили зі словами привітань та радощів, бо в мережі вже оприлюднили списки 58-го обміну військовополоненими, де було ім'я та прізвище її сина.

«Коли він зміг сам сказати пару слів, тоді вже я повірила, що він дійсно в Україні. Перше, що він сказав: «Мамо, я щасливий, що я можу розмовляти українською мовою, що я вдома!», — говорить матір.

За два дні після звільнення Андрія, Світлана змогла поїхати до нього на зустріч у медзаклад, де він проходить реабілітацію.

Розповідає, що перше, що кинулося їй у вічі, що син дуже схуднув. Жінка звикла бачити Андрія іншим, бо він не один рік займався спортом і був спортивної тілобудови.

«Він стояв переді мною — живий, здоровий! Емоції зашкалювали, хоча я не емоційна людина. Хотілося кричати й пищати. Я його не бачила особисто понад 3 роки», — каже Світлана.

Світлана Богдан каже, що перша зустріч із сином була короткотривалою. Андрій зараз вирішує багато різних справ і психологи попередили, що перевантажувати спілкуванням та увагою зараз захисників не варто.

Жінка збирається їхати до сина знову на вихідних. 25 жовтня Андрію Богдану виповниться 25 років.

«Я приготую йому тертий пиріг. Це його улюблений смаколик із дитинства. В них зараз там багато смаколиків є, але це таке наше сімейне, традиційне», — розповіла мама.

Попри повернення з полону сина, Світлана каже, що не полишатиме проведення акцій на підтримку полонених захисників. У полоні продовжує перебувати ще один ковельчанин, друг Андрія — Владислав Бакум.

Хлопці разом мріяли служити в «Азові» з юнацьких літ і разом перебували на заводі «Азовсталь» в Маріуполі.

«Нам ще треба дочекатися Владічка і тоді ми будемо щасливими! Андрій вже говорив із мамою Влада — Тетяною. Він розповів їй дещо про Влада», — говорить Світлана.

Читайте також:

• Від робітника до командира гармати: історія незламного артилериста Василя зі «Сталевої сотки»
• Вихователька, що стала бійчинею: Катерина з 100 ОМБр знищує окупантів ударним гексакоптером «Вампір»
• Важке поранення, довга реабілітація та незламна віра в життя: історія воїна «Сталевої сотки» Богдана Клодчика