Йому було лише 32: захисник з Волині Едуард Радчук трагічно загинув у ДТП

Спогадами про Героя поділилася газета «Нова доба». 

Едуард народився в Маневичах. Навчався у Маневицькій середній школі № 2, пізніше продовжив навчання в Оконську, де проживав його батько Михайло. Мама на той час працювала за кордоном.

Коли хлопцеві було близько вісімнадцяти, його батько, працівник Оконського лісництва, трагічно загинув – його тіло знайшли у водоймі біля кафе «Криничка».

Після закінчення школи Едуард тривалий час працював разом із матір’ю за кордоном. Швидко опанував будівельні роботи. Праці не цурався, усе робив старанно й відповідально.

У 2014 році матір з сином повернулись на Маневиччину. Деякий час Едуард працював на автомийці готельно-розважального комплексу «Околиця». Згодом у 2016 році разом із матір’ю переїхав на Чернігівщину до її нового чоловіка Миколи. Там працював кочегаром, а згодом – на фермі, де трудився до 2024 року.

– Повернувшись на малу батьківщину, Едуард добровільно став до лав оборонців України. Проходив навчання на Рівненському полігоні, після чого разом із підрозділом був скерований під Роботине Запорізької області, – розповідає його вітчим пан Микола. – У листопаді минулого року в нього діагностували цукровий діабет, і як обмежено придатного до служби, Едуарда перевели до однієї з тилових частин, де він був водієм. Останнім часом виконував завдання в Полтавській області. Триває офіційне розслідування обставин трагедії, у якій загинув Едуард.

Пан Микола, який сам проходив службу в АТО у 2015 році, зазначає, що вони були не просто як вітчим і пасинок, а справжніми побратимами. Рідні згадують його як спокійного, добродушного і дуже щирого хлопця. В Едуарда залишилася старша сестра Зоряна.

Зустрічаючи Героя, жителі Колківської, а потім Маневицької громад вийшли вздовж дороги, схиляючи голови.

Попрощатися із Українським захисником прийшли рідні, друзі, побратими, сусіди – усі, кому болить ця втрата. Прощальна молитва пролунала у храмі Віри, Надії, Любові та їх матері Софії. Поховали Воїна на Алеї Пам’яті маневицького кладовища. Почесна варта, військовий салют і державний стяг на його домовині були як символи шани та подяки від держави й громади.

Висловлюємо щирі співчуття мамі Аллі Василівні, сестрі Зоряні, вітчиму Миколі та всій родині. Вічна пам’ять Герою.

Сергій ГУСЕНКО

Читайте також: 

• «Завжди був у перших рядах і ніколи не ховався за чиїсь спини»: спогади про Героя з Волині Юрія Панічика
• «Сапер - це той, хто не має права на помилку»: спогади про загиблого захисника Анатолія Смітюха з Волині, який отримав звання Героя України
• Дев’ять місяців його вважали зниклим безвісти: спогади про 31-річного Героя з Волині