«Не відвертай обличчя. Я не чудовисько!»: чоловік вийшов у центр Луцька з плакатом

Хто він, чому відчуває себе прокаженим і для чого вийшов на головну пішохідну вулицю Луцька з таким плакатом – розповіли у сюжеті 12 каналу.

Євген Сивопляс з Чернігова – штурмовик, який приїхав в Луцьк на лікування. Під час одного з боїв в Авдіївці чоловік втратив ногу.

«Хочу змінити ставлення суспільства, допомогти їм, як взаємодіяти з нами – військовими, які втратили кінцівки», - каже захисник України. 

Чудовиськом – саме таким, зізнається Євген, він відчув себе два тижні тому, коли вийшов із госпіталя в місто. Побачив, як перехожі буквально відвертали від нього голови. Через небажання, страх бачити людину без ноги – вони просто ховали очі.

«Наче я якийсь прокажений, щось зі мною дуже не так. А ще я хотів підійти до жіночки з дитиною, запитатися, де знаходиться перукарня, і коли я підходив – побачив, що вона наче лякається. Що я, можливо, буду просити в неї якусь милостиню. Щось таке відбулось», - ділиться Євген Сивопляс. 

За словами Євгена – в лікарнях і госпіталях чимало військових, які втратили на війні кінцівки. Водночас на вулицях їх можна побачити вкрай рідко. Причина тому, вважає захисник, – несприйняття або ж неправильне сприйняття їх іншими.

«Гарний такий приклад мого побратима. Вони поїхали в кінотеатр, він чекав свого друга, який був в туалеті і мав корзинку з попкорном. І жіночка подумала, що він збирає милостиню, намагалася кинути гроші», - пригадує військовий. 

Після таких ситуацій, каже Євген, більшість військових просто уникатиме виходити на люди. Тому поки він чекає протезування, поки не повернувся на фронт, – бо саме таке рішення прийняв, – хоче пояснити людям, як поводити себе поруч з військовими із ампутаціями.

«Подивитися в очі і прикласти руку до серця – це оптимально, що найкраще буде виражати цю пошану. Пошану й увагу. Здалеку – 10-15 м це можна зробити легесенько. Або просто подивитися в очі, кивнути головою – вітаннячко таке, цього буде достатньо», - зазначив Євген Сивопляс. 

У центрі Луцька з промовистою табличкою Євген стояв годину. Перехожим він пильно дивився у вічі, щоправда побачити погляди-відгуки всіх - так і не вдалося. Хтось байдуже минав його, хтось відвертав очі, та найгірше – деякі дійсно збиралися дати чоловікові грошей. На щастя, були й ті, хто розумів, чому й про що Євген стоїть з цією табличкою. 

Лучани, які відреагували на акцію Євгена обіймами, погоджуються, що суспільство ще не вміє, не знає, як правильно взаємодіяти, а головне – дякувати військовим.

«Потрібно просто людям проводити бесіди, що це наше майбутнє. Нам треба їх ставити нарівні з собою», - нагоолосила лучанка Таїсія. 

Після цієї акції в Євгена ще одна хвилююча подія – зустріч із донькою. За словами військового, після ампутації безпосередньо вони досі не бачились.

Читайте також:

• Під час бою втратив обидві кінцівки: історія військового Олександра з Волині, який лікується на Дніпропетровщині
• У окопі прощався з життям і писав заповіт: слова 20-річного захисника-сироти з Волині цитував Зеленський