«Нічого не розповідав рідним, щоб вони не хвилювалися»: спогади про 20-річного Героя з Волині

З дитинства Толік любив читати, найбільше йому подобалося складати маленькі програми для комп’ютера. Закінчив школу з відзнакою і в 2017 році вступив до Волинського коледжу Національного університету харчових технологій. Закінчив навчання навчання у 2021 році, отримав диплом за спеціальністю “Комп’ютерна інженерія”. Попрацювати за обраним фахом не судилося. Спогади про Героя опублікували на сайті Волинського фахового коледжу Національного університету харчових технологій.

У 2022 році був мобілізований на службу, підписав контракт, хоча рідні були проти. Як пригадує мама Валентина: «Анатолій казав, якщо служити, так по повній». Він нічого не розповідав рідним, щоб вони не хвилювалися. «Як приїду, то все розповім» – говорив рідним.

Батьки, брат і сестричка чекали дзвінка, який був для них найдорожчим подарунком дня - почути голос Анатолія.

20 травня 2022 року батьки не почули голос сина. Вони захвилювалися. Не було дзвінка від Толі і 21, і 22 травня. Але 22 травня ввечері комісар і сільський голова повідомили, що не стало їхньої опори, гордості і просто сина. Йому було всього 20 років. Загинув під час виконання бойового завдання поблизу Бахмута.

Повернувся додому 23 травня не сам, як обіцяв, а на Щиті. Загиблого зустріли навколішках у Копачівці та Кременці.

Останнє прощання із загиблим Героєм відбулося 24 травня в рідній домівці, в селі Кременець.

Зранку кременчани, хто поодинці, хто купками – сходилися до обійстя Філіпчуків, щоб провести в останню дорогу захисника, підтримати в невтішному горі батьків Святослава та Валентину, брата, сестру, родину.

Похоронили Анатолія на місцевому кладовищі. Не встиг створити сім’ю. Весільний коровай розділили на кладовищі.

Для рідних залишилась одна дорога до сина – дорога на кладовище. Там вони обнімають і цілують холодний хрест, який став для них єдиним прообразом сина.

Згідно Указу президента України за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Анатолiя Фiлiпчука, нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). Нагороду отримали рідні. Велика подяка батькам за виховання сина Героя. Він пішов до іншого дому – на небо і ніколи вже не повернеться до рідних. 

Читайте також:

• Мріяв створити з коханою сім'ю, але коровай ділили на кладовищі: історія молодого Героя з Луцька
• Обіцяв мамі приїхати 8 березня привітати зі святом, але повернувся у труні: Герою з Луцька навіки 19 років
• О 4 ранку поїхав на завдання, а вже о 7 ранку загинув разом з побратимом: історія 22-річного Героя з Луцька